Ієромонах Миколай Микосовський, ЧСВВ
Святе Письмо, як Боже Слово, відіграє, як знаємо немалу роль у церковному житті. У ньому, крім практичних вказівок, як слід прямувати вузьким шляхом до щасливої вічності, роз'яснення Доброї Новини, опису волі Творця, тощо. Також знаходимо чимало різного роду гріховностей, схиблень у плані віри-моралі, всіляких упадків, починаючи аж від Старого Завіту. Чому цей так би мовити бруд, знаходимо серед божественних речей? Щоб і собі подібно поступати? Звичайно ж – ні, тому що такі речі там є найперше для того, щоб побачити і зрозуміти як низько людина може опуститися, коли забуває про Господа будучи у важких гріхах, що позбавляють ласки нашого Бога. Так, атеїсти, вороги Церкви, закидають часом, що в Біблії є багато аморальності, зла, але… Хіба Всевишній каже так (Сам чи через Своїх пророків) чинити? Не каже. Закликає до правдивого покаяння, усвідомлення Його присутності, життя в чистоті. Люди не раз хочуть жити по-своєму, а не по-Божому. Тож наслідки гріха очевидні.
Чистота, розпуста, зло й добро… Відвічні питання божественно-людської дійсності. Вже раніше тут описувалося явище проституції (до котрого й повернемось, тільки буде більше в біблійному світлі), яка шириться на противагу до законів Сотворителя. У Святому Письмі, між іншим, розпусна жінка окреслюється блудницею, адже вона потрапила у блуд, блудить манівцями, а не крокує по добрій дорозі. Згадаймо, для, прикладу, Марію Магдалину, яка після довгих блукань прийшла до Ісуса Христа, навернулась, освятилась, ставши прикладом для людей. Колись за подібний спосіб життя жорстоко каменували (перелюб, гріхи проти 6-ої та 9-ої Господньої заповіді, явний перелюб). Спаситель спас її своїм безмежним милосердям, коли вона була спіймана саме у відповідний момент – на перелюбі, хоча і не виправдав її гріха [1]. Взагалі Творець людину ніколи не судить, тільки гріх у ній. Мудрі засуджували стосунки з блудницями-повіями, хоч це не слугувало підставою звинувачення в перелюбі чоловіка. «Не зустрічайся з блудницею, бо потрапиш у її сіті. Не віддавай своєї душі блудницям, бо втратиш свою спадщину» [2].
Говорив же колись людям Ісус Спаситель: «Із серця походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста.»[3]. Це, отже, спричиняється до заплямування людського серця, не приносить зокрема користі для душі. Св. апостол Павло наголошує по-радикальному, що тілесні вчинки, до котрих належать нечистота, розпуста, розгнуздана поведінка тощо, є явними. Згідно з його твердженням, хто це практикує, не удостоїться нагороди у Господньому Царстві [4]. Протиставляє св. Павло перелічені пороки плодам Духа, згадуючи тих, що неначе розіп'яли власне тіло з його пожадливостями, пристрастями. «Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» [5].
Відкриваючи старозавітну книгу пророка Даниїла, стрічаємо опис однієї сцени, а саме, – ситуацію, котра змальовує вчинок двох літніх суддів із народу, які вважали себе тоді в суспільстві проповідниками. Довідуємось, що вони вчащали неодноразово до помешкання Йоакима. Коли хтось мав певні справи, пов’язані зі судом, приходили для вирішення проблеми до них. Була там теж молода та гарна жінка Сусанна, що боялась гріховного зла. Після того як люд розходився опівдні по домівках, вона навідувалася до чоловікового саду прогулюючись поміж деревами. А судді, розгледівши, що Сусанна кожної днини туди з'являлась, запалали спільно до жінки пристрастю. Завдяки їй, у них пішов обертом розум, а очі так завернулися, що більше не бачили неба забувши про справедливі присуди. Сцена має своє продовження: вони неначе в неї закохалися, незважаючи на те, що вже була у поважному віці. Пише в Писанні, що коли судді запалали до неї любов'ю, то не признавалися при тому про свою муку. Щоденно за Сусанною стежили, бо хотіли її вельми побачити.
Старші чоловіки забажали жінку звести і не боялись гріха. Бідолашна з рішучістю відмовлялась. Події розгорталися в саді. Сказали їй усю правду, тобто, що пристрасть до неї бере над ними верх, хотячи, щоб стала їхньою. Після кінцевої відмови судді вирішили звести на Сусанну наклеп, нібито вони розгледіли, що вона перебувала там з хлопцем. Однак відважна не злякалася фальшивого свідоцтва, повідомивши зі сумом, що коли вона це зробить – її буде віддано на смерть, а коли – ні, то не втече тоді з їхніх рук. Сказала, що краще буде якщо попаде до їхніх рук, аніж згрішить перед Всевишнім.
Закінчилося все тим, що вони все-таки домоглися свого. Виголосили неправдиве свідчення, що нібито зустріли Сусанну з хлопцем, яка задля здійснення цієї мети, мовила дівчатам (які з нею прогулювались), аби віддались на ту пору. Але Творець, як Батько всякої істини був на боці безвинної жінки. Божий пророк Даниїл захистив її на суді, довівши, що вона не згрішила гріхом розпусти. На чисту воду виплив якраз моральний злочин наклепників. Відповідно до Мойсеєвого закону їх покарали на смерть. Неправда обернулась проти них. Кінець справи завінчало Провидіння Боже [6].
Не опускаючи дійсність перелюбства, бачимо, що воно як розпусне явище було, отже, заборонене ще у Старому Завіті [7]. І заповіді з г. Синай, і пророки, голосячи Боже Слово, піддавали перелюб осудові. Вірність, яка має бути завжди присутньою у шлюбному союзі, стала цілком відкритою аж у науці божественного Спасителя. Ізраїльський народ, що впадав в ідолопоклонство, порівнювався з блудницею, котра віддається своїм коханцям, подібно як люди – ідолам [8].
Істинна чистота – чистота внутрішня, а не зовнішня. На цьому акцентував увагу Христос [9]. Наприклад, чистоти у статевому сенсі трималася старозавітна Сара, яка зверталась у молитві до Всевишнього, твердячи, що Йому відомо про те, що вона є невинна і її не торкався жоден чоловік; що не збезчестила ані свого імені, ані батькового [10]. Осквернялися по-ганебному передусім невірні погани, бо вони не хотіли зберігати в чистоті особисте життя та подружжя [11].
Тому ці проблеми, не чужі людській особі, також неодноразово порушувалися та ставилися в контексті або добра, або зла. Господь звертався через відповідних пророків, праведників, навертаючи на добру стежку життя.
[1] Пор.: Йо. 8. 1-11.
[2] Сир. 9. 3- 6.
[3] Мт. 15, 19.
[4] Див.: Гал. 5, 19-21.
[5] Гал. 6, 8.
[6] Пор.: Дан. 13.
[7] Див.: Втор. 5, 18; Єр. 7, 9; Мал. 3, 5.
[8] Пор.: Ос. 2, 7; Єр. 13, 27; Іс. 57, 3.
[9] Див.: Мк. 7, 14-23.
[10] Тов. 3, 14-15.
[11] Пор.: Муд. 14, 24.