Актор, який зіграв роль Ісуса у фільмі «Страсті Христові», розповів про виклики, що постають через виконання культових ролей, про те, чому благочестиві фільми часто є невдалими, а хороші фільми часто не підходять для перегляду всією сім’єю.
Актори – виконавці культових ролей, часом шкодують про це, бо в певних випадках вони стають на перешкоді їхній подальшій кар’єрі. Джим Кевізел зізнався: Мел Ґібсон попереджав його, що роль Ісуса у фільмі «Страсті Христові» нашкодить його професійному зростанню, але він зовсім не жалкує про те, що зіграв найбільш культову роль усіх часів.
Після цієї ролі Кевізел більше не брав участі у відомих голлівудських фільмах. Його резюме поповнилося участю в серіалі «Підозрюваний», трилері «Дежавю» та кількох інших не надто відомих стрічках.
Однак тепер, вперше після «Страстей Христових», Кевізел бере участь у фільмі, знятому на основі Біблії. Він грає роль святого Євангелиста Луки у фільмі «Павло, Апостол Христа». Вихід фільму запланований на 28 березня 2018 року.
Актор нещодавно дав інтерв’ю виданню «National Catholic Regіster».
– Які відчуття у вас викликає повернення до світу фільмів про Новий Завіт та Біблію?
– Головне, щоб був хороший матеріал – саме це стримувало мене від схожих ролей до «Страстей» і після них. І зрештою, знайшовся ще один. Дуже важко знайти добрий сценарій.
Ще дуже важливо мати навколо себе хорошу команду. Так із кожним фільмом. Можна подумати собі: «Я б хотів зняти кіно про Другу світову війну», але якщо поганий продюсер, не найкращі конструкції… Усе це є частиною успіху загальної картини.
Вступити у цей світ – зіграти роль Господа – це… Я не знав, як це зробити, і сказав: «Я не збираюся грати роль Христа. Я хочу, щоб Він вів мене». Те ж саме з Лукою, я дуже глибоко молюся.
Нещодавно я дивився, як один із гравців «Даллас ковбойс» (команда з американського футболу, – пер.) зробив знак хреста перед тим, як кинутися в гру. Я думаю, що якщо на тебе на всій швидкості можуть налетіти суперники, відбудеться зіткнення, під час якого ти, цілком вірогідно, отримаєш травму, то ти повинен розуміти виклики, що стоять перед тобою. Те саме роблю я у своїх фільмах.
Я молюся за аудиторію – щоб те, що я читаю в сценарії, передалося особі, яка переглядає фільм у кінотеатрі, й щоб ця людина отримала можливість змінити своє життя. Коли граєш роль Ісуса, Луки чи Павла… актор повинен поступитися дорогою. І саме про це я молюся.
– Виконуючи роль Ісуса, ви, очевидно, грали роль Того, Чий образ в голові і серці безлічі людей в усьому світі є дуже специфічним. У випадку святого Луки ви втілюєтеся в роль героя, якого ми пізнаємо в Новому Завіті, і то лише як автора, що пише про інших людей і є поза кадром. Тому святий Лука в нашій колективній уяві є менш означений, ніж святий Павло, а тим більше, ніж Ісус.
Чи ця невизначеність щодо особи спричинила більше викликів у роботі над роллю? Чи вона дала більше свободи? Чи і те, й те? А можливо, було якось по-іншому?
– Так, як ви кажете, невизначеність дуже ускладнює процес. Спочатку розмовляєш із режисером – сценарій написав Ендрю Гаятт. Я прочитав «Діяння апостолів» і почав то тут, то там розмірковувати над певними моментами; згодом пішов на літугрію і молився, застановляючись над ними. А потім почав зважати особливо на те, як він писав, як Павло бачить Луку. Я почав проводити його перехресний аналіз, так виникало багато запитань до нього про це, й потрохи все почало складатися докупи.
Я роздумував над тим, що він був лікарем, мав свій особливий стиль життя – він був здоровий, але все це покинув. Чому? Він бачив, як говорить Павло. Чи то Павло говорив, чи Христос промовляв через нього? Я думаю, що це був Христос, і це змінило його життя. Ось із чого я почав.
– Ви говорили про те, що відкинули багато сценаріїв на біблійну тематику. Очевидно, «Страсті Христові» були аналітичним фільмом, однак він ще мав художню цілісність, що захопила не тільки тих, хто регулярно ходить до церкви, але й інших людей. Від того часу дуже мало християнських фільмів змогли стати такими ж провокативними, але більшість із них, якщо говорити м’яко, можуть проповідувати хіба церковному хору. А якщо говорити відверто, то значна частина з них – повний провал. Як ви думаєте, чому так?
– Що ж, є істина і є благодать. Можливо, багато років тому було забагато істини, й знімали лише один її бік, наприклад: «Зробиш щось погане – підеш до пекла». Вогонь і сірка відштовхнули багатьох людей. Сьогодні йдеться лише про благодать, і ні слова про істину. Це – сентиментальні помиї. Не йдеться про вибір: істина або благодать – потрібне і те, й те.
Тому коли хтось береться за створення фільму, в нього – пробачте за вислів – добрий хлопець стає кращим, щоб врешті стати найкращим. Де тут поворот? Чи були ці хлопці грішниками?
А ще є люди, яких найбільше турбує таке: «У нас немає матюків; у нас немає того і того»… Подивіться «Список Шиндлера» чи «Рядового Раяна». Не може Том Генкс бігти по пляжу, викрикуючи: «Несіть свої … ср..ки сюди», поки інший чувак прострілює йому голову. Ось що трапилося – це реальність гріха, і я її не пом’якшую.
Але й Голлівуд це також робить. Для прикладу, ти знімаєш кіно «Граф Монте-Крісто», а вони можуть не захотіти, щоб там була фраза «Бог дасть мені справедливість», тому усувають її зі сценарію. Але якщо ти хочеш зняти фільм за Александром Дюма, то мусиш вставити ту фразу назад. Якщо ми хочемо зняти «Граф Монте-Крісто», то мусимо робити це в дусі того, хто його написав. У сценаріях таке постійно трапляється.
Біблія – це живе слово, вона жива і робить те, чого хоче Бог, якщо ми не йдемо її шляхами. Так само відбувається під час зйомок фільмів – саме тому вони несуть у собі силу. Через це «Страсті Христові» мали силу не лише для християн, бо я вірю, що Господь не прийшов тільки заради християн – Він прийшов і для тих, хто не вірить.
– То чи буде цей фільм потужнішим, ніж більшість фільмів із жанру християнських? Чи можете припустити, який рейтинг він отримає?
Думаю, що, швидше за все, R (перегляд до 17 років без супроводу батьків чи опікуна заборонено, – пер.). Цей фільм про те, що відбувалося насправді. Коли прочитаєш про ті жахливі речі, які робив Нерон, то що робити? Як їх показати? Чи не показувати їх?.. Можливо, досить поговорити про них? Однак, ми вирішили показати їх, як і в «Страстях Христових». Такою є реальність. Але також у реальності Ісус говорив: «Не бійтеся – Я завжди йду попереду вас; ви бачите в мені більше, ніж те, що є у світі».
Переклад: «Католицький оглядач» за матерілами National Catholic Regіster