Мирослав Горгота, аспірант УКУ
Питання патріотизму було актуальним у різні періоди історії, у кожній нації. Важко є встановити де є «золота середина» вияву патріотизму... Коли людина може дійсно вважати себе справжнім патріотом свого народу, або ж злочинцем чи маніпулятором, що використав глибинні почуття людини, для реалізації особистих амбіцій?
У цей важкий час для українського народу, актуально є згадати про великого провідника, служителя Церкви й України митрополита Андрея Шептицького. На час його митрополичого служіння випало багато викликів: Перша й Друга світові війни, українсько-польське протистояння, впливи ідеології комунізму, інтегрального націоналізму, протистояння між самими українцями «мельниківці» й «бандерівці», втрата української державності 1918-1919 рр. тощо. Ідеї митрополита Андрея стосовно розуміння того, що є патріотизмом (беручи до уваги його служіння в часи австрійців, росіян, поляків, німців і двох «совєтів») як це реалізовується на практиці, залишаються актуальними й досі. На основі кількох листів ми зможемо пізнати невелику частину богословських думок великої спадщини владики Андрея Шептицького.
Митрополит Андрей наголошував, що завданням кожного християнина є любити всіх людей. Але найперше він покликаний любити свою родину й свою Батьківщину, а патріотизм і любов до свого народу й держави не розуміється як ненависть до інших народів. Його патріотичні почуття і переконання не можуть суперечати вірі. Побудова держави і нації є важким і довгим процесом. Подібно як виховання дитини, у яку потрібно докласти чимало зусиль, аби з неї виросла свідома й зріла людина. Так само держава потребує багато переусвідомлень, зусилля, жертв. Саме у цьому полягає патріотизм до своєї держави. Коли кожен щось робить для розбудови держави. Не є пасивним. Патріотизм не полягає у сліпій ненависті до всього, що чуже. Християнський патріотизм полягає у любові не лише до своєї Батьківщини. Це бажання вміти прийняти інших людей, перейняти їх позитивний досвід. Показати, що ми не несемо загрози. Ми є тими, що готові перейняти позитивний досвід інших, якщо це не суперечить доктрині Церкви й не принижуює людську гідність.
Владика Андрей закликав стояти на принципах християнського патріотизму, посилаючись на Святе Писання. «А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт. 5, 44-45). Проте це не означає, що християнин не має права боронити себе, родину чи Батьківщину, коли є пряма загроза його життю, тоді кожний має повне право на збройний захист.
Велику увагу щодо патріотизму Андрей Шептицький присвячує молоді. Причиною було те, що чимало молодих людей притримувалися радикальних націоналістичних поглядів. У міжвоєнний період було скоєно близько 64 терористичних актів. Проте 36 убитих були українцями. Серед загиблих, був близький друг Андрея Шептицького, директор української гімназії Іван Бабій.
Владика Андрей у своїх листах неоднарозово висловлював слова похвали стосовно молоді, за те, що в них було дійсно справжнє бажання служити своїй Вітчизні. У своїй любові багато хто був готовий піти на жертву заради свого народу. Проте митрополит Андрей закликав не плутати патріотизм із фанатизмом. Не можна вбивати когось, лише через те, що він по іншому думає чи має інші переконання. Нація не формується за допомогою терору й насильства. Будь-який народ формується і стає сильним завдяки свідомості, культурі, освіті, зразковій родині. Коли хто хоче бути патріотом, не потрібно входити в певні конспіративні групи. Служити своєму народу треба відкрито, реалізуючи те служіння яке є нам доручено. Бути добрими батьками, лікарями, студентами, працівниками культури чи освіти. При цьому нікого не обманювати на роботі, не красти, не вести розпусного життя, не зловживати алкоголем, чесно працювати, не заздрити хто дійсно є кращим у чомусь, бути добрими батьками, що не будуть позбавлятися своїх дітей, які ще навіть не народилися. Виховуючи найперше свідому людини, яка буде практикувати у своєму житті чесноти. Лише коли ми є людяними, ми можемо формувати когось як громадянина й патріота. Патріотом є свідома особа, що усвідомлює наслідки своїх дій і служіння для народу. До цього розуміння кожен має дійти особисто, а не під примусом чи в натовпі.
Також митрополит закликав уникати різних ілюзорних ідеологічних ідей, які на практиці ніколи не будуть реалізовані. Людина є покликана, що тверезо оцінювати ситуацію. Бути готовою на жертву, коли вона є дійсно потрібна, а саме захист свого народу від загарбників. Жертва за Батьківщину має бути усвідомленою й добровільною. Коли хтось змушує іншого силою до вбивства чи самопожертви, тоді така жертва просто не має сенсу. Збройний опір є потрібний і оправданий Церквою коли в цьому є дійсно потреба. Різні радикальні прояви завжди кидають «пляму» на тих, хто є невинним і тих, хто може не поділяти радикальних дій.
Митрополит Андрей вказує, що причиною такого думання є молодечий вік і відсутність досвіду життя. Молода особа, часто, під впливом емоцій, запальності, хоче все спробувати й вірить, що вона зможе змінити світ навколо себе. Проте в таких випадках потрібно подивитися на досвід життя старших людей, які прожили трохи більше й розуміють у чому має полягати цінність життя. Як саме досягається успіх, авторитет і порозуміння у сім’ї, у праці, між сусідами, родині й між друзями. Потрібно розуміти, що у нашому запалі ми не зуміємо багато чого збудувати. Свідомість кожного народу формується протягом кількох поколінь, а не певним фатальним випадком одного покоління. Необдумані вчинки, матимуть трагічні наслідки. Формування народу є подібним до виховання дитини. Тому на все має прийти свій час. Але щоб це сталося потрібно терпеливо й совісно працювати.
«Буває, що молодий чоловік, який за національну справу приніс свою жертву і терпів за Батьківщину, – після цього терпіння думає, що вільно йому спочити на лаврах. Нехай же його Батьківщина тепер славить, нехай його удержує, йому не потрібно працювати! Служба любові, мої Дорогі, не знає лаврів, як довго жертва ще не повна, а жертва однієї хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці. Не зривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіазму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довіря своїх і недостачу помочі від найближчих, і серед токої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою, ані вигоди перед заслугою» (Андрей Шептицький. Слово до Української Молоді, 1932 р).