о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
У наш час науки та стрімкого прогресу, коли техніка, різні винаходи тощо починають опановувати людину – Боже сотворіння, – зростає зацікавлення тим, що немиле передусім Всевишньому, – магією, окультизмом, спілкуванням з позаземними духовними істотами... Часто це спричиняє руйнацію духовності, приносячи шкоду насамперед безсмертній душі. За основу дослідження про феномен спіритизму у світлі Господнього слова, щоб можна було об’єктивно, в дусі християнства, без жодних упереджень поглянути на нього у XXI ст., я візьму змістовну книгу о. д-ра Ярослава Левицького “Спіритизм. Появи духів і їх природа” (1927), затверджену владою Христової Церкви у Львові. Вона буде немовби фундаментом цього опрацювання. Також використовуватиму й інші джерела цієї тематики.
Спіритизм (від. лат. spiritus – дух, душа) являє собою містичну віру в можливість спілкування з душами небіжчиків, а також саме це спілкування... Він такий давній, як саме людство. Твердять, що вже в раю відбувся справжній спіритичний сеанс, бо він мав усі основні риси, характерні для сеансів сьогоднішніх. Була там пуста та гідна осуду цікавість, сполучена з недовірою. Був також правдивий медіум (від лат. medium – щось середнє, проміжне, посередник між людьми і світом духів, а в парапсихології – людина, яка має здібності до надчутливого сприйняття), наділений надприродною силою, – тобто змій. Цей медіум не тільки викликав у душах наших прародичів глибоке враження, а й, крім того, змінив цілковито їхні дотеперішні поняття й бажання, привівши підступно до втрати їх найбільшого щас
тя.
У стародавніх народів, їхніх святинях, згідно з фактами з Біблії, змій мав привілейоване місце, адже вони вважали його зовнішньою формою, в якій зле божество об’явилося світові. І нинішня теософія (від грец. teos – бог і sophia – мудрість), що є містичною доктриною О. Блаватської та її послідовників, – еклектичним поєднанням містики буддизму та інших східних релігій з елементами окультизму та неортодоксального християнства, силкується затерти границю між чудом і природною силою, тайною і силою людського розуму, використовуючи у власних цілях образ змія, що кусає свій хвіст. Окультизм (від лат. occultus – таємничий, прихований) є загальною назвою містичних учень, відповідно до яких у світі наявні таємничі надприродні сили, незбагненні розумові людини, проте доступні для пізнання вибраними, посвяченими, що володіють необхідними для цього знаннями та ритуалами. Змій є символом того знання, яке намагаються отримати незвичайними шляхами, котрими не ходить традиційна наука. Аби приховати найвищі секрети, окультисти віддавна створювали гуртки втаємничених, до яких часто належала знать. На тих незвичних зібраннях вони виконували низку чудернацьких, забобонних практик. Так постали релігійні містерії в індусів, халдейців, асирійців, єгиптян, фінікійців, персів, греків, римлян...
Під час дивних звернень і заклинань учасники подібних практик діставали натхнення згори. На честь злих божеств у тих містеріях відбувалися найсоромніші оргії, а молитви до божеств були просякнуті демонічністю. Згадані божества не тільки карали та винагороджували учасників, але й показувалися їм в оживлених статуях, у вигляді звірів чи людей. Вони давали їм поради, відомості, які перевищували природне знання, перестерігали перед чимось тощо. Внаслідок закляття, інвокації та формули релігійного обряду поганські статуї, наприклад, у Китаї, як зазначає дослідник француз Ік, несподівано оживали, виявляючи інтелект. Він справді мав змогу спостерігати, як таємна сила писала логічні відповіді, як серед зібраних з’являлися викликані живі постаті померлих осіб, або, іншими словами, був очевидцем матеріалізації з’явлених духів. Інший науковець – англієць д-р Мекгован згадує, що китайці знають про магнетизм, столики, які використовують під час спіритичних сеансів (про них мова попереду), медіумів і взагалі всі європейські новинки. У них це, виявляється, звичайні речі, і китайський народ не має ніякого сумніву, що до цього причетні злі духи-демони.
Піфагорійці, до прикладу, дивувалися, якщо стрічали когось, хто ніколи не бачив демона, тому що ці демонічні появи були досить частими та загальними. Про це, до слова, докладно пишуть Прокл, Ямбелік і Порфирій, відповідно у VI, V та IV ст. до н. е. До тіснішої дружби зі собою поганські божества не допускали кожного вірного слугу. Вони, як довідуємося, мали своїх урядових вибранців, медіумів, що віддавали себе на так звану службу божествам. Медіуми потрапляли у святий сон, або сон сомнамбулічний. Сомнамбулізм (від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу, прогулююсь) – розлад свідомості, при якому автоматично вві сні здійснюються звичайні дії, наприклад, людина ходить,
перекладає речі... Інша назва – лунатизм.
Читаємо, що в халдейців клали у святині Вила святі ліжка на ніч, на яких медіуми засинали, піддаючись під час сну впливові божеств. Схоже було і на Сході у святинях Ескулапа й Аполіна. А в Греції та Римі були ще спальні, в яких на баранячих шкірах клали хворих. Недужі в тому сні говорили дивні речі і могли теж пророкувати. У тих святинях був навіть окремий уряд жерців для записування послань божеств, котрі проголошувалися устами недужих. Згадує про це і Павсаній, і Вергілій у своїй Енеїді. Визначне місце серед тих таємничих практик займало викликання тіней померлих осіб і приставання з ними (некромація). Про це писав і знаний Гомер.
Як на самих початках, так і в середні віки окультизм процвітав. Тоді були відомі “чорні Служби Божі” і “суботи чарівниць” – класичні академії богохульних спіритичних сенсацій. Знову бачимо наявність антихристиянської демонолатрії...
Спіритизм ширився, набираючи значних обертів. Початком новітнього спіритизму вважають 1848 р. У США, у містечку Гайдесвіль під Нью-Йорком, жила родина німецьких колоністів Фосів. Фоси належали до протестантської секти методистів. Згодом вони змінили німецьке прізвище “Фос” на американське “Фокс”. У Фоксів були дві доньки. Дівчата якраз і почали першими у своєму домі розмови з таємничим потойбічним гостем-духом, який рухав столиком, відповідав на різні запитання цілими днями й вечорами. Відповіді стосувалися як світових справ, так і загробних... Спокуса перемагала. Загадковий дух представився духом якогось Івана Ріана, купця, вбитого колись у їхньому домі та похованого під ним. Коли почали копати на вказаному місці, справді знайшли людські останки...
Вістка про духа розійшлася по окрузі. До будинку Фоксів з цікавості почали вчащати люди. Дух Ріана порекомендував їм тоді перейти до великого сусіднього міста Рочестера, щоб там розпочати прилюдні сеанси. При цьому додав, що вони про це не пошкодують. Фокси, звісно, послухалися.
На сеансах у Рочестері дух розвинув широку діяльність. Не тiльки столики відповідали стуканням, а й олівець, який був причеплений до ніг столика, виписував цілі речення на поданому папері. Щобільше, сам Ріан без посередництва матеріальних предметів розмовляв із учасниками тих сеансів живим людським голосом. На запрошення присутніх являлися також постаті в тілі померлих людей, ведучи з учасниками небезпечних сеансів розмови. Ріан разом із своїми загадковими друзями не завжди ставився до глядачів по-приятельськи: частенько вони робили в хаті Фоксів різні капості. Несподівано викидали з будинку предмети, товкли фаянсовий та скляний посуд, ламали ліхтарі та видавали страшні нелюдські крики...
Розгублені Фокси, побачивши, до яких розмірів розвинувся у їхньому будинку спіритизм, вирішили за всяку ціну перервати будь-який зв’язок із духами і повідомили їм про це. Проте духи так швидко не відступали. Якийсь час жодних спіритичних явищ не відбувалося. Та Фокси не втрималися – духи сказали їм, що в такий спосіб вони зроблять велику кривду людству та науці, гальмуючи розвиток нових винаходів. Вони, за словами духів, не тільки не повинні цьому опиратися, але їх обов’язком є розголосити про ті важливі речі, що в них розпочалися...
Духовна протестантська влада, довідавшись про ті спіритичні сеанси, різко осудила їх як забобонні практики, несумісні з релігією. Та це попередження було проігнороване, і тоді керівництво прокляло їх. Фокси відказали, що не відчувають за собою вини, і те, що діється в їхньому будинку, є правдивим фактом. Попросили своїх управителів скликати спеціальну наукову комісію для розслідування того феномену. Державна комісія справді незабаром прибула, заявивши після повторних сеансів, що в них немає анінайменшого підступу. Подібно висловилися й друга та третя комісії. Тріумф Фоксів був немалий, бо відтепер вони могли явно та безперешкодно практикувати спіритизм. Церковна протестантська влада замінила осуд на лояльність. Стали навіть їхніми протекторами, заохочуючи інших брати участь у таємничих сеансах.
Духи, що цікаво, не бажали розмовляти з усіма охочими – лишень деяких, вибраних, вони допускали до свого товариства. Цих людей, які подобалися духам, називали медіумами, тобто посередниками між духами і людьми, про що вже йшлося вище. Вони піддавалися штучному присиплянню – “трансові”, втрачаючи при цьому свідомість і свобідну волю та стаючи водночас послушним знаряддям духів...
За короткий час спіритичні окультні пратики поширилися не тільки Америкою, а й усією Європою. Близько 1850 р. в самій Америці нараховувалося близько півмільйона явних спіритистів... Спіритизм почав інтенсивно ставати епідемічним явищем по цілому світі...
Як же виглядають традиційні спіритичні явища? Їх, як читаємо в книзі о. Ярослава Левицького, можна поділити на дві головні групи: матеріальну і духову. До матеріальної групи належать насамперед часто практиковані продукції з так званими екерками та рухомими столиками. Під екеркою мається на увазі кусень округлої дощечки чи паперу, навколо якої виписані літери. “Дослідник” сміливо кладе на екерку або на малу тарілку руку, чекаючи в зосередженні духа на рух руки з боку тарілки. Із літер, на які рука вкаже на тарілці, він складає речення. Простішою, як зазначає о. Ярослав, є справа, пов’язана зі столиками. Як довідуємося з книги про буття спіритизму у світі, декілька осіб стають або засідають навколо невеликого дерев’яного столика, наприклад, триногого, та кладуть свої руки на нього. Утоворють таким чином ланцюг. Один із присутніх на сеансі ставить запитання, на які духи відповідають після певної азбуки, найчастіше на “так” стукаючи раз, а на “ні” – двічі (чи навпаки). Якщо тримати руки довше, столик ще більше оживає, почанає рухатися, суватися, підноситися вгору, виконуючи при цьому рухи, яких від нього бажають… І так далі, і так далі…
Кваліфікованим спіритистам, між іншим, не треба творити ланцюга з людських рук чи навіть торкатися столиків. Вистачить їм лишень наказати словесно або й у думці вистукати те і те, й столики слухають…
Християнин не може вдаватися до подібного – спіритизму, бо це відводить від правдивої віри у Всевишнього і від небесних просторів. Спіритисти заперечують немало правд Христової науки, навчають про перевтілення душ, говорять про появу духів, яких викливає медіум, а все це разом становить нехристиянську безбожну єресь. Спасіння від Христа у цьому контексті не грає великої ролі. Прихильники спіритизму не раз обдурюють, зокрема християн.
Окультизм, викликання духів (нечистої сили – іншими словами!), адже біси можуть теж набирати обрисів померлої людини, навіть говорити начебто її колишнім голосом, різко засуджується у Святому Писанні. Стукіт – це один із способів налагодження контакту з духами. Читаємо, наприклад, у Второзаконні про те, щоб не було тих, хто ворожить, нашіптує, викликає духів чи розпитує мерців, бо це огидне перед Господом (пор.: 18, 10–14). «Не вдавайтеся до заклиначів мертвих та до знахарів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам перед ними», – знаходимо в книзі Левіт (19, 31). Лев. 20, 6–7: «Якщо душа звертається до померлих духів та до чарівників, щоб з ними блудити, то я зверну своє обличчя проти тієї душі – і винищу того з-посеред народу його». Таке «мистецтво» осуджує як Бог, так і Творцева Вселенська Церква. Неодноразово, як довідуємося, спіритизм заборонено в Божому Слові, що не втратило своєї актуальності через віки.
Багато ще можна говорити про цей дивний феномен, що не має нічого спільного з автентичним християнством, зокрема в контексті сучасності… Як дехто здогадується, загадкове стукотіння і воднораз щось, що нагадує ходу невидимих постатей, відбувається досить часто. Християни шукають природного пояснення таких випадків, адже згідно з нашою вірою дух не має рук, щоб постукувати, ні ніг, щоб ходити… В одній відомій сучасній львівській газеті прочитав одного разу статтю під таємничою назвою «Спіритизм – заняття не для слабкодухих». У ній ішлося саме про це, а зокрема, що журналістка побувала на сучасному спіритичному сеансі, на якому з тамтого світу викликали дух… Моцарта. І він (його дух) у невидимий, проте чутний, спосіб явився… Сама була тоді свідком того.
На спіритичних сеансах, отже, буває якраз явне втручання злого духа, а не людської душі, з потойбіччя. Іноді це все основане на ошуканстві. Ті духи часто обманюють землян, а таке не личить добрим духам, посланцям Всевишнього. З’явлені духовні істоти теж на сеансах нападають, маскуючись, на Церкву Ісуса, заперечують фундаментальні тайни християнства, вдаряють по вірі. Отже, тут цілком ясно, з ким маємо справу. Це витівки пекельних сил, їхня так звана «театральна вистава», небезпечна для безсмертної душі, безцінної віри. Часами вони можуть говорить про когось чи щось і деяку правду, але перемішуючи її у дивний спосіб із брехнею. Схоже трапляється на автентичних обрядах екзорцизму…
Професор Н. Бендер з університету у Фрайбурзі на підставі свого досвіду психолога і психотерапевта ділиться таким: «Тисячі людей опирають свою надію на хибних твердженнях тих, що практикують спіритизм, і, як наслідок, стають залежними від порад. У мене є багато пацієнтів, що потерпають від серйозних психічних розладів, спричинених подібними порадами».
Варто тільки знати, що все залежить від Господа, і без віри в Нього людина здатна на найтяжчі злочини. Насамперед у духовному просторі... Неопоганство, що має коріння у давнині, далеке від Божого Царства і зближує із противником святості та добра. Спіритисти стають, як бачимо, знаряддям нечистого духа. Вони бажають, щоб невідомий їм дух користувався їхніми руками або словами, тобто тим чи іншим способом запанував над ними і водночас виявив їм свої думки та потаємні речі. «Злочином є давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою святе Письмо (Слово Боже)», – навчає св. Тома Аквінський).