У неділю 29 січня у василіянському монастирі Царя Христа м. Івано-Франківська вітали о. Володимира Палчинського із 45-річчям священичого служіння, а також із 78-літтям та 54-літтям монашого життя. Божественну Літургію очолював Високопреосвященний владика Володимир Війтишин, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський.
Якщо поглянемо на роки монашого й священичого життя о. Володимира, то побачимо ревність священика, дбайливого про добро людських душ, талановитого будівничого, серед заслуг якого будівництво монастиря у Золочеві та відновлення і розбудова монастиря в Івано-Франківську, в якому він був ігуменом у 1997—2008 роках, доброго організатора, вчителя й наставника, а також вірного друга для тих, з якими йому прийшлося співпрацювати.
У своїй вітальній проповіді Митрополит Володимир спочатку звернувся до євангельської розповіді про зустріч митаря Закхея з Ісусом Христом, наголосивши, що не цікавість Закхея була першою в цій події, а Божа благодать, яка діє в людині, коли знаходить в її серці поставу щирості та відкритості. Саме дія Божої благодаті була причиною внутрішньої переміни цього голови над митарями внаслідок його зустрічі з Ісусом Христом.
У другій частині свого слова Митрополит Володимир зосередив увагу присутніх на особі ювіляра – о. Володимира Палчинського. Владика розповів про ревне служіння отця, його здібності організатора й керівника, розсудливість і мужність – адже початок його монашого і священичого служіння припав на час, коли Українська Греко-Католицька Церква була переслідувана. «Завдяки цінному дару чернечого життя і священичого покликання, завдяки щирій любові до Христа за взором подвижника досконалості св. Василія Великого, наш ювіляр реалізує свій ідеал монаха й священика, відновлюючи зруйновану комуністичним режимом нашу Церкву і Чин Святого Василія Великого та його монастирі в Батьківщині нашій Україні», – зазначив у своєму слові Предстоятель Івано-Франківської Архієпархії заохотив людей дякувати Богові за дари, якими щедро наділив отця Володимира, і запросив до молитви за отця, щоб Господь і надалі тримав його у своїй опіці.
Співбрати по Чину й парафіяни храму Царя Христа