Я вдячний Богові, за можливість зануритися й поділитися історіями Людей Слова – редакторів і видавців журналу «Місіонар», шлях яких був здебільшого хресним, і заслуговує на особливу шану й пам’ять. На сторінках часопису, страждала Україна, помирала Церква, були гнані й переслідувані за правду отці василіяни разом зі своєю паствою, і все тільки за те, що не хотіли підкорити дух перед брехнею, а залишилися вірні Богові…
Тепер часи воскресіння Церкви й України! І радість теперішнього притуплює біль минулого, знову дає крила для нових злетів у служінні Істині й просить історію більше не повторюватися...
(з книги “Листи до народу. Історії Людей Слова)
Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри, вірні читачі журналу “Місіонар”! Нашим пожовклим сторінкам – 120 років! Ми беремо їх до рук й з хвилюванням, поринаємо в історію нелегких часів, яку творили отці василіяни, служачи Істині й доносячи Її народу...
Протягом віків отці василіяни, дотримуючись усіх приписаних церковних канонів, формують особливу лінію апостоляту, яка не розходиться із традиційною, а навпаки – збагачує, удосконалює практику служіння Богові й людям. Феномен такої праці полягає передусім у незаангажованості в турботи світу, в постійній пам’яті про харизми Чину й у специфіці праці осіб, які вступають до монастиря, їхньому підході до покликання й реалізації себе на Христовій ниві. Простою мовою – це вища школа осягнення й практикування знань, дослідження й винахід чогось нового в царині духовної сфери, позаяк парафіяльні інституції мають обов’язки, що здебільшого відповідають тільки першочерговим потребам вірян: уділення Святих Тайн, служіння Божественної Літургії тощо. Особливої уваги заслуговує видавнича діяльність отців василіян, яка в парі з усною місійною творить осердя вишу, завдяки якому УГКЦ є інтелектуально й духовно розвинутою.
Для того, щоб праця в цьому руслі приносила належні плоди, й було засновано часопис «Місіонар». Видання було покликане продовжувати й поширювати в друкованому слові дух засновника Чину святого Василія Великого й усіх його послідовників та бути втіленням новизни служіння ченців василіян у непростий історичний період. Журнал, який за своєю тематикою є дещо консервативним, завжди добре сприймався в народі й був світлом у темні часи життя вірних, адже матеріал часопису є аналітичною й доступною проекцією Слова Божого, яке не один десяток літ ченці й миряни передають через письмо. У понадісторічній тяглості це друковане видання є віддзеркаленням державних, церковних і душевних настроїв окремих осіб і спільнот, які завжди перебувають у полі історичного та наукового інтересу.
На сьогодні християнський часопис «Місіонар» має, порівняно з іншими греко-католицькими пресодруками, немалий наклад і свою читацьку аудиторію, а водночас намагається «вижити» на видавничому ринку в непростій економічній ситуації. Він і далі в друкований спосіб проповідує Боже Слово й прагне дійти до свого читача сучасними комунікативними методами.
Готуючи історії Людей Слова й діла (книгу “Листи до народу”), я, як автор, ніби пережив кілька життів редакторів й авторів столітньої епохи – моїх попередників, співбратів по Чину й перу, й тепер ще краще розумію, наскільки важкою й важливою була справа випуску такого релігійного часопису. За «лаштунками» журналу завжди стояли живі люди, отці й миряни, які підписувалися під своїми словами, наражаючись на небезпеку, адже більшість часу «Місіонар» виходив за складних історичних умов. Гортаючи пожовклі сторінки журналу, які чекали незалежної України й відродженої Церкви у шухлядах літніх читачів, а також переглядаючи випуски з Бразилії, мені вдалося, сподіваюся, хоча б частково відчитати історичну правду про стан людських душ, Церкви й держави у різні періоди видання часопису. І саме минуле журналу допомогло зрозуміти мету й завдання, концепцію наповнення новітнього «Місіонаря», його вірність візіям попередників, а також його консервативність та «іншість». Як існує сімейна традиція, так існує й тяглість передавання думок Чинів і Згромаджень у харизмах служіння, у цьому випадку – це релігійна друкована періодика. Мета часопису та його тематика були б іншими, якби часопис народився у період незалежності, про це свідчать газети й журнали УГКЦ новітньої доби. Однак дух і настрій «Місіонаря» й зараз залишається той самий, який споконвіку сповідують отці василіяни, тільки у вигляді, який краще сприймає сучасне покоління.
У перших частинах книги стисло висвітлено історію тих, без кого ми не були б собою в теперішньому стані й вигляді... Це згадка про Божих «маяків», які світять нам століттями й тисячоліттями, щоб нам – їхнім наступникам – не збитися з дороги, формуючи теперішнє, пам’ятаючи минуле й прямуючи в майбутнє – і все – під захистом Господа Спасителя. Їхні листи-місіонарі були різними, навіть кривавими, але завжди мали спільну мету – привести кожну людину, відвернену від Бога, до істини, добра й любові.
Дорогі, брати і сестри! Запрошую всіх приєднатися до подяки Богові за ювілеї, до читання “Листів до народу”, й до молитовної пам’яті за Людей Слова – письмеників і читачів які, вже відійли від нас до Бога по нагороду...
о. Христофор Ганинець, ЧСВВ
Головний редактор