У 1920–1945 роках ХХ століття дуже багато василіян провадили душпастирську діяльність, виховуючи українське суспільство у дусі побожності та праведності. Доносячи людям Боже Слово у воєнні роки, ієромонахи зазнавали багатьох гонінь та переслідувань. Серед них був також о. Методій Михайло Болецький, ЧСВВ.
Життя і служіння
Народився о. Методій 14 серпня 1910 року в селі Хотінь Калуського повіту Станіславівського воєводства у сім’ї Стефана Болецького та Анни з роду Шпитальних. При святій Тайні Хрещення отримав ім’я Михайло; мав трьох братів: Петра, Василя і Миколу.
Упродовж 1922–1927 років навчався у Бучацькому місійному інституті імені св. Йосафата при монастирі отціввасиліян. Після цього, 4 вересня 1927 року, вступив на новіціят до Крехівського монастиря св. Миколая ЧСВВ, де через рік отримав монашіоблечини, назвавшись новим чернечим іменем Методій. Після завершення новіціяту 28 квітня 1929 року склав перші монаші обіти. З 1930 до 1932 року вивчав риторику та гуманітарні наукив Лаврівському монастирі св. Онуфрія. З 1932 року почав студіювати філософію у Добромильському монастирі св. Онуфрія,а у 1933 році – теологію у василіянському монастирі св. Юрія, що в Кристинополі. 9 квітня 1933 року в Добромилі на руки о. Йосафата Лабая, ЧСВВ, склав вічні обіти. Ієрейські свячення прийняв 21 травня 1936 року. Перебував у Жовківському та Добромильському монастирях.
Друга половина 1930-х років. Сидять: о. Маркіян Савчин (зліва) і о. Методій Болецький, стоїть о. Мартиніян Луців.
1939 рік.Бучацькі василіяни в гостях у пароха с. Переволоки або Нагірянки. Сидять на землі(зліванаправо): 1. о. Порфирій Сивак, 2. о. Панкратій Савицький, стоять (зліванаправо): 1) о. Макарій Грень, 2) о. Мартиніян Луців, 3) о. Методій Болецький.
У 1939 році йогоскерували до Бучацького монастиря. Там він пробув недовго, але багато зробив для монастиря та парафії. За словами свідків, о. Методій був добрим проповідником Божого Слова, про це у своїх спогадах зазначає о. Микола Стягар, котрий у тіх роки навчався у Бучацькому місійному інституті: «Запам’яталися проповіді отця Болецького Методія. Він був, на мою думку, найкращим проповідником серед 10 священиків цього монастиря. Часто виступав на великих святах в церкві і на церковному подвір’ї, коли там був великий здвиг народу». У Бучачі він також вчителював, провадив Марійську Дружину, був парохом у Переволоці неподалік Бучача.
Добромиль, 1937/1938. Сидять (зліванаправо): о. Ігнатій Тисовський, о. Йосиф Галабарда (ігумен), о. Климентій Керницький. Стоять (зліванаправо): о. Методій Болецький, о. Методій Борса, о. Микола Іванів, о. Дам’ян Богун.
1945 року перейшов на парафію в Комарно. У зв’язку з початком роботи ініціативної групи з ліквідації УГКЦ о. Методій протримався тут недовго, його прогнали з парафії в Комарному й він повернувся в рідне село Хотінь. Тамдо нього приходили з обшуком, оскільки тоді часто проводилися облави у зв’язку з діяльністю ОУН-УПА. Пізніше ієромонаха Методія заарештували й утримували у Станіславівській тюрмі, де він тяжко захворів. Невдовзі отця відпустили на волю. Хворий на серце, він повернувся додому. Згодом о. Методія взяли на утримання сестрислужебниці в Калуші. Перед смертю він тяжко мучився 12 днів. Помер 24 липня 1953 року там же, в Калуші Івано-Франківської області, похований у родинному селі Хотінь.
Спогади та лист
Дещо про життя о. Методія Болецького пише у своїх спогадах о. Дам’ян Богун, ЧСВВ, який товаришував з ним ще з юнацького віку: «о. Методій – мій товариш, з яким я від дитинства був зв’язаний, то я з ним переписувався, але дуже рідко і осторожно. Ніяких вісток про себе і про життя лаґерне я не писав. А він від себе також не посилав ніяких вісток… Як його вигнали з Комарна з парафії, він вирішив поїхати в рідне село, в родинний дім. Вже монастирів не було. І приїхав до Калуша, а його село Хотінь називається… Лишень зайшов на подвіря до свої хати, а тут облава. Його під мур поставили і облаву кінчать, і він не знає, що є: будуть його стріляти чи що. Його на машину, повезли до Станіславова і він таке потрясення дістав серця, що від того часу захворів і весь час лікувався. Може то тривало три роки чи чотири, і помер».
Перечитуючи ці листи, можна побачити правдивого ієромонаха ХХ століття, який любив Бога і своїх вірних, мужньо несучи свій хрест до кінця.
Збереглися 11 листів о. Методія Болецького до парафіян з Комарна. Зокрема, до пані Наталії Чайки, парафіянки отця Методія. Ці листи датовані квітнем 1951 року – січнем 1953року. Крім кореспонденції о. Методія і комарнянців, збереглися два листи сестри Христини Якубенко, ССНДМ, до пані Наталії Чайки з повідомленням про смерть ієромонаха Методія. Перечитуючи їх, можна побачити правдивого ієромонаха ХХ століття, який любив Бога і своїх вірних, мужньо несучи свій хрест до кінця. У листах отця до парафіян виявляється його любов до людей і пам’ять про них; у них він розповідає про себе, стан здоров’я: «Моє життя від якогось часу досить змінилось. Живу вже без жадної близької родини, у м. Калуші. Здоров’я моє дуже слабе. Мушу безпереривно підтримувати себе різними лікарствами. Через недугу свою з хати майже ніде не виходжу. Також і працювати не можу. Але нехай діється Божа воля. Всякий хрест – це Божа ласка, що може душу більше зблизити до Бога. І нічиє життя не може бути без хреста. Певно і Ви маєте не один хрестик».
«Всякий хрест – це Божа ласка, що може душу більше зблизити до Бога. І нічиє життя не може бути без хреста»
В одному з листіво. Методій пише про злуку своєї душі із Христом й про те, що молиться за своїх людей: «Найважніше душу свою якнайтісніше злучити вірою, надією, любов’ю з Христом. Вірою, надією, любов’ю гарячою, сильною можна з Ісусом лучитись завжди і всюди. І ця злука є для душі повна потіхи, повна ласк і благословення. І цею злукою будуть заспокоєні всі потреби Христової душі. І я Вам дораджую частими актами віри, надії, а особливо любови утримувати душу свою в злуці з Христом. За всі Ваші потреби душевні і дочасні я буду молитись…».
У саду львівського Свято-Онуфріївського монастиря, травень 1944 року. Сидять (зліванаправо): о. Методій Болецький, ЧСВВ, о. Тома Когут, ЧСВВ, о. Іван Котів, о. протоігумен Віталій Градюк.
Останні дні життя отця описано в листах сестри Христини Якубенко, ССНДМ: «Важко і безнадійно захворів на самого св. Петра і Павла… Почув великий упадок
сил, стратив апетит, і велика внутрішня гарячка пекла немилосердно, а серце билось так сильно, що потрясало цілого. І в таких тяжких болях помучився 12 днів… Умирав в повній свідомості з молитвою на устах: «Ісусе, я люблю Тебе» – це його останнє слово. Свято жив і свято умирав. Лишив тільки печаль у серцях усіх йому знаних добрих людей… Важке було життя покійного о. Методія, але спокійна, приємна була хвилина розлуки душі від тіла. Хоча тіло дрижало із великого болю, але дух бодрий перемагав по геройськи ці дошкульні болі передсмертного конання. Ні думка про смерть, ні болючі терпіння, які переносив покійний, нічого не могло ні на коротку хвилину відвернути від злуки душі з Ісусом, своїм обручником. Хоч уста зболілі, спалені гарячкою дрижали з болю, то все ж таки тихо шептали молитву «Ісусе, я люблю Тебе». Так він згорів на жертівнику любови до Ісуса, де він напевно тепер радіє разом з Ним і співає Йому пісню любови «Ісусе, я люблю Тебе». А нам усім лишається тільки пам’ятати про него у своїх молитвах».
Хоч уста зболілі, спалені гарячкою дрижали з болю, то все ж таки тихо шептали молитву «Ісусе, я люблю Тебе»
Все прожите життя, свідчення різних людей про о. Методія Болецького, ЧСВВ, вказують на його святість. Пройшовши через великі терпіння й гоніння збоку ворогів, він не зрікся своєї Церкви, Чину та рідного народу, а показав прикладом власного життя, як треба любити, вірити й терпіти.
Бр. Йосафат Ковалюк, ЧСВВ
Джерела:
Нариси історії Василіянського Чину Святого Йосафата, Серія ІІ. – «Записки ЧСВВ» – «ANALECTA OSBM» – Series ІІ, Видавництво ОО. Василіян, Рим, 1992.
Архів оо. Василіян Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні.
Архів Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету.
Центральний Державний Історичний Архів України, м. Львів.
Каталоги Чину святого Василія Великого.
Друга половина 1930-х років. Сидять: о. Маркіян Савчин (зліва) і о. Методій Болецький, стоїть о. Мартиніян Луців.
Упродовж 1922–1927 років навчався у Бучацькому місійному інституті імені св. Йосафата при монастирі отціввасиліян. Після цього, 4 вересня 1927 року, вступив на новіціят до Крехівського монастиря св. Миколая ЧСВВ, де через рік отримав монаші