Закінчення статті, початок – у попередньому числі
Василь пролежав в Інституті неврології рівно три тижні, а якщо брати до уваги тиждень у Львові, то виходить, що цілий місяць він був прикутий до ліжка і його лікували з використанням найсучасніших методів медицини.
Надія, хресна мама, майже щодня ходила на Ясну Гору, на Службу Божу і молилася на вервиці за здоров’я свого хрещеного. Вона часто підходила до отців у монастирі й просила їх молитися за одужання хлопця. Через якийсь час найстарший віком отець Іван запитав:
– Як почувається Василь?
– Дякувати Богу, вчиться ходити. Одного разу він сказав мені: «Якщо на те Божа воля, щоб я був здоровим, то моє життя – лише в монастирі».
Отець Іван був настільки здивований, що відповів:
– О, ми були б дуже раді, якби він став на ноги. Можливо, так і станеться, але треба молитися до Матері Божої.
А Василь дійсно вчився ходити, ніби ніколи раніше не ходив сам. Ліва нога була зовсім некерована, він волочив її за собою, ходив на милицях. Спочатку – від ліжка до дверей, а потім назад. Здавалося, що ліва нога ніколи не слухатиметься, навіть лікарі визнавали, що це справжнє чудо. Попервах було багато невдач, хлопець впадав у відчай, та бажання жити перевершувало всі сподівання. Він слухався лікарів і постійно, як і мама, молився на вервиці. Василь терпеливо сприймав свої невдачі, й медики дивувалися його наполегливості та витривалості. Шість літ після того він щороку приїздив до Києва з батьками на реабілітацію. Якось професор неврології Орест Андрійович Цімейко (тепер покійний) сказав батькові у присутності Василя:
– В Україні перенесли таку недугу п’ятеро, більшість через певний час померли, а те, що ваш син вижив і поступово відновлюється – це перший випадок у моїй медичній практиці, мабуть, через силу молитви всієї вашої родини.
Після лікування у Києві Василь жив вдома, в Гошеві, і не переставав відвідувати Ясну Гору. Спочатку його сюди привозили, а згодом уже сам шкутильгаючи йшов помолитися, як казав, до Матінки Божої. Саме на Ясній Горі він виявив бажання присвятити своє життя Богові. Поділився цією думкою з монастирськими отцями, до яких часто підходив поспілкуватися. Але на перешкоді цьому стали наслідки перенесеної недуги. Ліва нога і рука все ще неповносправні. Добру пораду дав хлопцеві отець Іван Шмадило, казав, щоб він постійно молився на вервиці до Матері Божої у своєму доброму наміренні.
Ще за життя побожної добродійки Катерини Юхман Василь звернувся до неї і попросив, щоб вона молилася за його здоров’я і за те, щоб його прийняли до монастиря.
Сам про себе Василь говорив: «Я дуже повірив у Бога під час своєї недуги і дякую, що Бог оберіг мене від нарікань, а найбільшим подарунком від Господа є навернення до Нього через хворобу».
29 серпня 2016 року Василь переступив поріг монастиря за дозволом отця протоігумена Йоана Школика, ЧСВВ, і став кандидатом Василіянського Чину. А через рік, 21 серпня 2017 року разом із п’ятьма братами склав перші тимчасові обіти й прийняв облечення. Під час обітів як меч духовний йому урочисто вручили вервицю, як це прийнято у Василіянському Чині. На облеченні хлопець отримав нове монаше ім’я – Михаїл, яке сам собі обрав.
Привітати його приїхали родичі, друзі, всього 30 осіб із Гошева, Долини, Болехова. Брат Михаїл був як ніколи радий, що його мрія збулася. Вдячні Богові родичі й друзі брата. «Був мертвий і знову ожив», – так говорили вони. Сам брат Михаїл вважає, що його чудесне оздоровлення є виявом любові до нього Матінки Божої Гошівської, яка хотіла його бачити у монастирі, бо якби не хвороба – він не був би монахом. Хлопець ніколи не нарікає на свій стан здоров’я, хоча, як сам каже, всяке буває, але переважає оптимізм: «Якщо ми з Богом, то хто проти нас?!».
* * *
У Гошеві жила побожна родина Олекси і Катерини Юхманів. У часи, коли Греко-Католицька Церква була в підпіллі, у їхній хаті відправлялися богослужіння, навіть проводилися реколекції для священиків. Відвідував цю родину також Владика Софрон Дмитерко. Подружжя Олекси і Катерини було не тільки побожним, але й жертовним, бо ніколи не відмовляло отцям у потребах їхнього служіння в своїй хаті. Особливо побожною ще з молодості була Катерина. А коли василіяни повернулися до монастиря, вона щодня приходила на Ясну Гору на Службу Божу і молилася на вервиці. Сама вона говорила, що їй з’являлася Матір Божа. Але це вона не розголошувала, вважаючи приватним досвідом, про те знали тільки довірені особи.
Перша з’ява була пов’язана з ліквідацією Гошівського монастиря у 1950 році. Катерина була ще молодою і бачила Пречисту Діву Марію зі своєї хати на куполі храму Преображення Господнього. Вона була сумна і дивилася вниз. Тільки на другий день Катерина дізналася, що з монастиря вивезли братів і отців василіян.
Друга з’ява відбулася через сорок років, коли брати й отці василіяни повернулися до свого монастиря, а це було в лютому 1990 року. Катерина стояла на Ясній Горі після Служби Божої біля статуї Ісуса Христа, хотіла напитися води. Люди виходили з церкви і йшли вниз дорогою до домівок, і в той момент, коли вона напилася води, побачила над людьми у повітрі Матір Божу – немов Вона проводжала їх додому. Катерина стала кричати: «Люди, люди, подивіться: над вами Матінка Божа йде!». Та з людей ніхто Її не бачив. Тоді вона пішла за Матір’ю Божою і біля каплички святого Онуфрія над деревами з’явлення зникло. Катерина відчувала велику радість ще довго після цієї події.
Третя з’ява відбулася на Успіння Матері Божої 28 серпня 2009 року, коли на Ясній Горі проходила коронація чудотворної ікони Гошівської Матері Божої. Тоді вже 84-річна Катерина через неміч своєї старості не змогла бути на урочистій Службі Божій, бо несла тяжкий хрест недуги. Вдома вона чула гарний мелодійний спів хористів і дуже хотіла знати, звідки він лунає. Тоді вийшла на веранду своєї хати, а що погода була гарна й сонячна, бачила Ясну Гору і купол церкви. Потім глянула на ліс із правого боку і побачила Матінку Божу, що також дивилася на Ясну Гору. Вона була в білосніжному одязі й стояла на небі дуже щаслива, але коли помітила, що Катерина дивиться на Неї, обернулася, щоб вона могла побачити всю Її красу і велич. В Катерини з очей потекли сльози і вона почула Її ніжний заспокійливий голос: «Не плач, я вас уже не покину. Я завжди буду з вами!». Ще хвилинка – і з’ява зникає, а Катерина, в екстазі своїх почуттів, ще довго слухала хоровий спів з церкви Преображення Господа нашого Ісуса Христа.
Проживши 88 років, Катерина померла 1 квітня 2013 року, але залишила про себе світлу пам’ять. Про неї згадують не тільки мешканці села Гошів, але й священики, які через її посвяту Господеві мали змогу відправити Службу Божу. Все, що вона робила, робила на славу Божу. Можливо, не кожен повірить у ці з’яви, які бачила добродійка Катерина, але на Ясній Горі відбулося багато чудес, серед яких – записані й не записані. Не все ми знаємо. Але будьмо вдячні Богові, що на нашій українській землі, на Прикарпатті, є чудотворна Ясна Гора, і вірмо у слова Марії, що Вона завжди з нами. Місце, яке Пречиста Діва Марія вибирає для прослави свого Сина Господа Ісуса Христа, Вона ніколи не залишає.
6 вересня 2017 року, м. Бар, о. Мелетій Батіг, ЧСВВ
(У дописі використано розповіді Любомири Гошовської та її родичів)