Чи пригадуєте час, коли Вам запропонували стати головним редактором? Коли людині дарується можливість, одночасно з’являються нові бажання, мрії, запитання. Що прагнули змінити, додати, створити нового у часописі “Місіонар”. І що вдалося втілити у життя, а що залишилося лише у планах?
– Так. Пригадую собі той момент, коли о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, який був попереднім редактором «Місіонаря», покликав мене на розмову й запропонував перейняти провід нашого василіянського журналу. Мене переповнив страх, але одночасно й приємність, що мені довіряють такий важливий і відповідальний обовʼязок. Я погодився, хоч був свідомий того, що мені не зрівнятися зі славними попередниками, такими як о. Корнилій чи о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ. Але я поклався в молитві на Божу поміч, і так Його просив: «Боже, Ти через «Місіонар» вклав у моє серце покликання до Василіянського Чину 15 років тому. Так і тепер допоможи, щоб я не став останнім редактором цього довговічного журналу, через який Ти промовляєш до багатьох своїх дітей». Це й було моє найгарячіше бажання – розвивати, покращувати, робити доступним для читачів наш «Місіонар», щоб він справді відкривав людям превелику любов Христового Серця.
Бути священиком вимагає від людини жертвенності, а творення часопису креативності, часу, терпіння. Як вдавалося поєднувати ці два служіння, і що було найскладнішим у праці?
– Я вступив на посаду редактора ще недосвідченим священиком. Пройшло тоді лише два роки від моїх свячень. Багато чого треба було вчитися в душпастирстві, праці з людьми, що вимагає завжди терпеливості та жертовності. Але коли Господь благословляє те, що ми робимо, й робимо це з любовʼю, то найважче стає на багато легшим, недосяжні вершини стають нижчими, гірке робиться солодким. І так Бог давав силу поєднувати священство та провід «Місіонаря». Я б сказав, що одне доповнювало друге: досвід, який я отримував як священик, служив для творення «Місіонаря»; а матеріал з журналу часом годився для проповіді в церкві, чи кращого розуміння у сповідальниці. І дякую Богові за це.
Дуже часто людина у житті зустрічається з рутиною, знеохотою, безсиллям. Назвіть, бодай три фактори, які для Вас були мотиваційними, що давало вам силу для творення кожного наступного номеру?
– Звичайно, знеохота, розчарування стають каменем спотикання переважно для тих, хто працює для людської похвали, для своєї слави, для тих, хто хоче пожинати плоди вже завтра, а то й сьогодні. Тоді швидко оптимізм згасає, коли прагнеш чудесного результату, а його не бачиш. Однак, коли довіряєш Богові, то ніколи не станеш розчарованим, бо віриш, що Він Всемогутній і Мудрий, Він знає як з нічого створити щось велике, як людські немочі спрямувати для користі спасіння душ.
Найбільшою мотивацією у щомісячному виданні журналу безперечно були листи від наших читачів, у яких вони висловлювали нашій редакції велику вдячність і підтримку, ділилися своїми глибокими переживаннями віри, молитви, виражали сердечну вдячність Богові за отримані ласки. Листуючись з читачами, ми все більше розуміли, що ми працюємо над великою справою, й провадить нами сам Господь.
Якщо уявити себе на місці читача, особисто вам, яка рубрика часопису подобається найбільше? І чому?
– У кожній рубриці нашого «Місіонаря» читач знаходить щось цікаве саме для нього й саме тепер актуальне. Читачі «Місіонаря» – прості побожні люди, які прагнуть простого слова, доброго, сповненого любові й теплоти. Можна сказати, що цікавою для читачів є рубрика «Вчимося з життя», де містяться різного роду життєві повчальні оповідання, які зовсім невигадані, а взяті з реальних переживань. І переважно подає їх о. Мелетій Батіг, ЧСВВ, який вже багато років працює у редколегії «Місіонаря». Багато людей розпочинає читати наш журнал якраз звідти. Також не менш цікавою є досить обширна в різноманітності рубрика «Дослідження й повчання», яка становить основну частину нашого часопису. Тут читачі знаходять деякі пояснення стосовно духовного життя, богослужбового тощо.
Ваші побажання читачам часопису:
Найдорожчі читачі «Місіонаря». Саме так я звертався до Вас у кожному вступному слові на початку журналу. І саме такими Ви завжди були й назавжди залишитесь для мене й для кожного з нашої редколегії «Місіонаря». Ви є нашою великою родиною, яка обʼєднана щирою любовʼю та набожністю до Найсвятішого Серця Ісусового та Непорочного Серця Марії. І я бажаю Вам, щоб полумʼя любові цих двох Сердець палало у кожній Ваші домівці, щоб Ваша родина була міцною, незрушною скалою, щоб пекельні ворота не здолали її. Ви мене називаєте «отче», а я Вас називаю дітьми, Божими дітьми. І доки Ви ними будете, ніщо у світі не зможе Вас подолати. І в усьому цьому черпайте цілющу силу Божого слова в нашому прекрасному часописі «Місіонар». Щедрого Божого благословення всім Вам, доброї долі та всього найкращого!