20 років тому, у лютому 1998-го, в Токіо загинув молодий українець, львів'янин Роман Ковалюк. Цього року в церкві св. Андрія у Львові, до якої Роман ходив, відбувся реквієм пам'яті. Перед присутніми виступили члени молодіжного товариства «Містична троянда», спогадами про хлопця поділився парох храму о. Михайло Лучків, ЧСВВ.
Роман Ковалюк – науковець-фізик, музикант, член Апостольства молитви та «Містичної троянди», прожив 25 років і залишив нам живий приклад віри та любові.
Народився Роман у гарній українській родині. З дитинства бабуся Маруся вчила його молитов, але з огляду на те, що це були комуністичні часи, він частково був дитиною свого часу. Свідомо до Бога прийшов уже як студент фізичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Тоді вперше приступив до Святих Тайн Сповіді й Причастя. Церква вийшла з підпілля, і Роман став духовним сином о. Антонія Масюка, ЧСВВ. Хлопець вів активний спосіб життя: грав на скрипці в Камерному оркестрі університету, вивчав японську мову, яка його цікавила, а також належав до товариств Апостольство молитви та “Містична троянда”. Здібний до науки й іноземних мов, Роман виграв грант із можливістю стажуватися в Токійському університеті в Японії. Тут у перші ж дні знайшов католицький храм і потоваришував із місцевим священиком і спільнотою. Окремо варто згадати про те, що Роман організував при святині в Токіо хор, який виконував пісні українською мовою. Перебуваючи далеко від дому, хлопець хотів почути колядку рідною мовою і вирішив заспівати її з друзями. Збереглися відео, на яких японці співають українською “Що то за предиво” й пісню “Просимо Тя, Діво”.
Розлука з рідною землею пробудила в Романові нову хвилю любові до всього рідного. Він хотів якнайкраще розповісти про Україну, щоб люди довідалися про нашу мову, пісню, культуру. В листах, які згодом отримали батьки, японці писали: “Через вашого Романа ми полюбили Україну й українців”.
У січні 1998 року Роман взяв участь у пісенному конкурсі, який організовував один із японських принців. Хлопець заспівав “Червону руту” й отримав переможне перше місце. А через кілька днів його не стало. 19 лютого його знайшли смертельно побитого на території університету. Біда сталася, очевидно, тоді, коли він ішов після роботи до метро. У цей же день його бачили в церкві, коли Роман приступав до Святих Тайн Сповіді й Причастя.
Згадуючи Романа Ковалюка у 20-річницю його відходу до вічності, окремо хочеться звернути увагу на любов хлопця до Богородиці. Свої успіхи він завдячував Марії. У Токіо в його кімнаті була ікона Страждаючої Матері Божої, біля неї — завжди жива квітка. А коли Роман загинув, у його руках була вервиця, бо молився на ній, повертаючись з роботи.
Похоронили Романа у Львові на Личаківському кладовищі. Отець Антоній у своїй кімнаті мав фотографію свого духовного сина і не раз казав: “Цей хлопець святий, я молюся до нього і за нього”.
Про Романа багато сказано й написано, вийшло кілька книг з його біографією, спогадами та листами, відбулися десятки вечорів пам’яті по цілій Україні. Він загинув у ті дні, коли ми вшановуємо подвиг героїв Небесної Сотні, тому став немовби їх передвісником: молодий, активний, свідомий українець і християнин. Тож нехай його приклад запалить наші серця до життя у правді, щоб ми були добрими дітьми свого народу.
Уляна Стеців-Тимчук