«Вітаю монахів-василіян святого Йосафата, які відзначають 400-річчя заснування», – цими словами Папа Франциск зустрів делегацію Василіянського Чину Святого Йосафата, що брала участь у загальній аудієнції, яка в середу, 28 червня 2017 року, відбувалася на площі Святого Петра у Ватикані.
У цій зустрічі зі Святішим Отцем взяли участь: о. Протоархимандрит Ґенезій Віомар та всі отці Головної управи, віце-ректор і духівник Папської Української Колегії Святого Йосафата та інші отці й брати з Головного осідку Чину в Римі, а також протоігумени і представники різних Провінцій Чину, які прибули як паломники до Вічного Міста на святкування 150-річчя канонізації святого священномученика Йосафата, що відбувалося 24 і 25 червня під проводом Блаженнішого Святослава, Глави й Отця УГКЦ, в базиліках Святої Софії в Римі та Святого Петра у Ватикані.
Темою, яку порушив Папа Франциск у катехизі під час загальної аудієнції в середу 28 червня, напередодні свята покровителів Рима святих верховних апостолів Петра і Павла, була «Християнська надія як сила мучеників». У цій катехизі Папа посилався на слова Євангелія від Матея 10,16–17, 21–22.
«Єдиною силою християнина є Євангеліє!» – на цьому наголосив Папа Франциск під час свого виступу. Він пригадав, що коли Ісус посилав Своїх учнів на місію, не ошукував їх легким успіхом, а відверто попереджав, що «звіщення Божого царства завжди викликає спротив».
Як зауважив Святіший Отець, Ісус вживає суворі слова: «Вас ненавидітимуть за моє ім’я» (Мт 10, 22). «Християни люблять, але не завжди є любленими. Ісус відразу ставить перед нами цю дійсність: визнання віри, більшою чи меншою мірою, завжди відбувається в атмосфері ворожості», – сказав єпископ Риму, підкреслюючи, що християни – це люди, які пливуть проти течії. І це, за його словами, нормально, адже «світ позначений гріхом, який виявляється в різних формах егоїзму й несправедливості», а той, хто наслідує Ісуса, «прямує в протилежному напрямку».
Наступник святого Петра підкреслив, що спонукою для цього є «вірність логіці Євангелія», яка є «логікою надії», що перекладається на стиль життя, який «ґрунтується на вказівках Ісуса»: «Першою вказівкою є убогість. Коли Ісус посилає Своїх на місію, то здається, що більше дбає про те, аби “позбавити їх зайвого”, ніж “спорядити”! Й справді, християнин, який не є смиренним і убогим, прив’язаний до багатств і влади, та, насамперед, прив’язаний до себе, не уподібнюється до Ісуса».
За словами Папи, християнин долає шляхи цього світу «лише з необхідним для мандрівки – із серцем, повним любові». Справжньою поразкою для нього є «піддатися спокусі помсти й насильства, відповідаючи злом на зло». Ісус, кажучи учням, що посилає їх «як овець між вовків», відряджає їх беззбройними. Розсудливість, а навіть і спритність, є чеснотами, які «згідні з євангельською логікою», але насильство – «ніколи».
«Єдиною силою християнина є Євангеліє. В часи труднощів треба вірити в те, що Ісус стоїть перед нами й не перестає супроводжувати своїх учнів. Переслідування є не запереченням Євангелія, а його частиною: якщо переслідували нашого Вчителя, то як можемо розраховувати на те, що нас омине боротьба? Однак й посеред бурі християнин не повинен втрачати надію, думати, що він покинутий. Ісус запевняє учнів, кажучи: “Навіть волосся у вас на голові пораховане”. Це немовби сказати, що жодне зі страждань, навіть оті найменші й приховані, не є непомітними для Божих очей», – вів далі Святіший Отець, наголошуючи: «Бог бачить і, без сумніву, захищає, а також дасть свою винагороду. Адже між нами насправді перебуває Хтось сильніший від зла, сильніший від мафій, підступних змов, тих, які наживаються за рахунок зневірених, і тих, які топчуть інших своїм самоуправством… Хтось, хто завжди вислуховує голос крові Авеля, що волає із землі».
Як зауважив Наступник святого Петра, цю вірність Ісусовому стилю, який є «стилем надії», вірність аж до смерті, перші християни назвали прекрасним словом «martirio»-«мучеництво», що означає «свідчення». Існували інші можливості, її можна було назвати «героїзм», «самозречення», «самопожертва». Але перші християни дали назву, яка «випромінює аромат учнівства».
«Мученики, – пояснив Папа, – не живуть для себе, не змагаються за утвердження власних ідей, вони погоджуються вмерти лише з вірності Євангелію. Мучеництво не є найвищим ідеалом християнського життя, бо понад ним вивищується любов до Бога і до ближнього». І християнству суперечить ідея, нібито «мучениками можуть бути названі також і терористи-смертники», оскільки в цьому «немає нічого з наставлення Божих дітей».
«Читаючи історії численних мучеників минулого й сьогодення, яких є більше, ніж у перших віках, – підсумував Святіший Отець, – ми часто є вражені стійкістю, з якою вони переносили випробування. Ця стійкість є знаком великої надії, якою вони надихалися, – надії, впевненої у тому, що ніщо й ніхто не зможе відокремити їх від Божої любові, дарованої нам в Ісусі Христі. Нехай же, – побажав Папа, – Господь Бог завжди дає нам сили бути Його свідками. Нехай допомагає нам жити християнською надією – насамперед під час прихованого мучеництва, що означає добре та з любов’ю виконувати наші щоденні обов’язки».