Якщо людина змалечку вчиться молитви, співу, ласки, то вона проносить це крізь усе життя. Сучасні діти – заручники віртуального світу гаджетів, ком’ютерних ігор і соцмереж, тому потрібно докладати неабияких зусиль, щоб повернути їх у реальний світ. Туди, де є мама, яка шепоче молитву, промовляє тепле слово, пестить ніжними руками, є батько, який про все піклується, завжди готовий підставити своє сильне плече. Саме батьки плекають в нас надію і забезпечують безтурботне дитинство.
Угледіти в дитині здібності означає зробити її щасливою, навіть якщо вона використовуватиме їх як доповнення до іншої професійної реалізації. Людина в співпраці зі своїми дарами може творити прекрасний світ. А ще коли ці дари освячені молитвою, то вони стають безцінними.
Один із найдосконаліших інструментів, який створив Бог, – це людський голос. Діти – прекрасні виконавці, їхній спів чистий і дзвінкий, він пробуджує в душах слухачів подив, захоплення і вдячність Усевишньому.
У неділю, 1 липня 2018 року, дитячий хор із села Межиріччя, що біля Червонограда, співав службу Божу в храмі Святого Андрія Первозванного у Львові. Здавалось би, що в цьому надзвичайного? Це ж не академічний хор, яким можна здивувати світ. Але насправді тут усе було особливе. Тридцять п’ять дітей, як янголи в небі, співали на хорах. А перед ними – великий, просторий храм, у якому – море людей. Це дійство перехоплювало дух і давало відчуття незрівнянної краси й щастя. Чудесні юні голоси молитовним співом наповнювали величавий храм, викликаючи у вірних відчуття незабутньої миті зворушення, чогось неповторного, що підносило до Бога. Хористи навіть не дуже хвилювалися, адже вони свідомі того, що співають для Бога, а тому це треба завжди і всюди робити якнайкраще.
І ці людські діти – надзвичайні, бо змалечку несуть відповідальність за красу співу у своїй рідній церковиці. І це їх збагачує та виховує. Може, не фантастичними, але вже великими є їхні досягнення: завдяки систематичній праці на уроках та репетиціях вони досягли високого рівня музичного мистецтва та церковного співу, який щораз більше і краще показують та розвивають. А тепер своїм ангельськими голосами вони моляться з людьми не тільки в себе вдома, а в одній із найбільших парафій Львова.
Справді, приємно дивує й зворушує те, що в невеликій сільській парафії є аж два церковні хори: дорослий та дитячий. І цим можна неабияк пишатися, навіть перед львів’янами. Та річ, мабуть, не так у талановитих співаках, як у жертовній і талановитій регентці села – п. Надії Яцик. Із 90-х років вона керує двома хорами, які сама створила, та ще й працює в школі: навчає дітей музики та співу. Можна з твердою впевненістю сказати, що церкві і школі, учням і їхнім батькам вельми пощастило. Зі свого боку п. Надія також тішиться своїми вихованцями. Одні з них повиростали й пішли у світ, інші ще навчаються, співають, та всі однаково люблять і поважають її – учительку і регентку, мудру, добру людину.
Львів’яни раділи гарним і талановитим дітям із Межиріччя. Та й хористи по-особливому це відчували й переймалися трепетним хвилюванням. Коли о. Михайло Лучків (ЧСВВ), парох храму, щиро дякував їм та регентці Надії Яцик за чудовий спів, здалося, у них розпустилися крила. О. Михайло також принагідно зауважив, що в їхній парафії Святого Андрія у Львові, хоч вона й значно більша від сільської, немає дитячого хору.
Після літургії панотець запросив юних співаків на святкову трапезу, під час якої діти разом зі своїми батьками ще виконували різні пісні, а також радісно перемовлялися між собою. Незабутнім для них стало також спілкування з ченцями храму Святого Андрія, які підготували щедре частування для своїх гостей.
До хористів приєднався також Йосиф Олива, який співає в дитячому хорі Чикаго (США). Його вразило й звучання українських голосів, і храм Святого Андрія, який він порівняв із базилікою Святого Петра в Римі, однак найбільше його захопило велелюддя в храмі, серед якого багато дітей та молоді.
Співати в храмі Святого Андрія – велика честь і відповідальність. Тут усе стримить увись: й архітектура, і скульптура, і мистецтво, і смаки львів’ян, та передусім – духовність. Хочеться вірити, що цей шанс співати Божественну літургію у львівському храмі стане для юних хористів поштовхом та ще більшим заохоченням до розвитку своїх талантів, а найголовніше – до прослави Бога. Вони довго готувалися до цієї події й молитвою, і репетиціями, і сумлінною працею, яка вимагала від них дисципліни та відповідальності. Нема сумніву, що отримані враження діти понесуть крізь усе життя.
Отже, саме такі події, а не менторський тон і не підтверджені прикладом повчання виховують і збагачують молоде покоління. Саме з таких дітей, особистість яких формують батьківська турбота, любов, молитва, виростуть сильні українці, блискучі таланти, які стануть окрасою і багатством нації, а також теперішнім й майбутнім нашої церкви.
Ієромонах Климентій Стасів, ЧСВВ