Симон-Петро

Твій брат привів тебе до Спаса, —
І здивувалася сім’я:
«Чи не забувся Вчитель часом,
Коли змінив твоє ім’я?
Та ж Кифа — це Петро, це — Скеля,
А ти рибалка вже давно.
Чи, може, жде нова оселя?..
Що мало б значити воно?»
Із вдячним серцем і обличчям
Прощався батько, — знав чому:
«Ідіть, сини, раз Бог вас кличе,
Лиш будьте вірними Йому».
І ти пішов з Андрієм-братом,
Бо як за Спасом не іти?
Відчув: в Христі є вічне свято
Любові, Правди, Доброти.
З Ісусом був ти на Таворі
І в Гетсиманії з мечем,
Свій гріх оплакував в покорі —
І Спас відкрив тобі Едем.
Він дав тобі ключі і стадо,
І в чудодійну силу вбрав,
Щоб ти до праці взявся радо
І мученичу смерть прийняв.
Апостоле, Христовий друже,
Верховний Пастирю овець,
Тобі роздори осоружні,
Молись, щоб їм настав кінець.
О Петре, ми твої є діти
У вірі, жертві, молитвах,
Молись, щоб заяснів над світом
Спасительний Христовий стяг.

Павло

Коли ти наближався до Дамаску,
Тоді тебе торкнула Божа ласка,
Було це світло з неба осяйне.
Ти впав на землю, як підтятий колос,
Аж тут почувся незнайомий голос:
«Чом, Савле, переслідуєш Мене?»
І ти в цю мить зробився невидючим,
А голос далі промовляв могучо:
«Це Я, Ісус, якого розп’яли…»
Мужі, що йшли з тобою, оніміли,
Що сталося, ніяк не розуміли, —
Тебе сліпого в місто повели.
Три дні ти був обнятий темнотою,
Та знав: важливе сталося з тобою,
Тому тривав у пості й молитвах.
Послав Христос Ананію до тебе,
Святим хрещенням пригорнув до Себе,
Щоб ти підносив Церкву у віках.
І вмить немов луска з очей упала,
Та це було для тебе лиш началом,
Бо з вірою своєю ти не кривсь.
Бентежив ти юдеїв щораз більше,
Звіщаючи безстрашно слово віще:
Ісус — Христос, мені Він об’явивсь.

Тобі відкрилися нові висоти,
І людська злоба, і людські скорботи,
Тобі Христос являвся ще не раз.
Вливав в зболіле тіло свіжі сили,
Щоб правду Божу люди полюбили,
Щоб ти спішився, бо короткий час.
Своїм громадам ти писав Послання,
Спізнав гоніння люті і страждання,
Але душі твоїй чужий був страх.
І хоч давно заглада чатувала,
Та від меча любов твоя не впала, —
Вона і на землі, і в небесах.

Апостоли всехвальні

Пішов ти, Петре, на розп’яття,
Павло ж зазнав усікновення,
Щоб знали сестри, знали браття —
Така дорога до спасення.

В сліди Ісуса йти непросто —
Противиться підступний демон.
Та Вчитель і Його апостол
Завжди є разом, не окремо.
Вже не обтяжать вас кайдани,
Не поведе на смерть гонитель.
Згоїлися незгойні рани —
Торкнувся їх Господь-Цілитель.
Ви наші Пастирі духовні,
У Вас є слово для привіту,
Моліться, щоб в церковнім лоні
Були усі народи світу.
Ви слуги Божої Любові,
Тому й апостолами стали,
Святі Подвижники Христові,
Первопрестольні Петре й Павле.
У нас сьогодні Ваше свято,
Воістину блаженний час!
Погляньте: скільки нас багато,
І кожне серце любить Вас.

                                              Отець Василь Мендрунь ЧСВВ