Підготував о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ
Загальний: За повагу до корінних народів, ідентичність та існування яких під загрозою.
Корінні народи – це народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації. Багато таких народів у різні часи піддавалися гонінню й депортації.
У нашій історії мала місце операція з депортації корінних кримських татар, яка почалася 18 травня 1944 р. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тис. осіб. Депортованим давали від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше й востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі...
Сьогодні, просімо милосердного й справедливого Бога, за опіку над жителями Криму, щоб не відбулося повторення ситуації нащадками 44-го? Молімося за кращу долю наших співвітчизників, які терплять утиски й переслідування від російської окупації на півострові, й любімо свою землю, на якій ми побачили білий світ…
Євангелізаційний: Щоб Церква в Латинській Америці й Карибському регіоні, через свою місію на континенті, з новим поштовхом і завзяттям проголошувала Євангеліє.
Жити Євангелієм – означає жити досвідом зустрічі з Христом. Церква зростає завдяки свідченням життя. Христос – це постійна новизна, джерело радості. Люди, які живуть цією зустріччю, дружбою з Христом, не можуть не свідчити про цю радість.
У Латинській Америці є «Рятівна сила досвіду бідних... Бідні співстраждають з Христом. Необхідно, щоб ми дозволили їм євангелізувати нас...» («Радість Євангелія» – Папа Франциск). Цінувати бідність, цінувати бідних як протагоністів історії, які відіграють вирішальну роль, можна, тільки якщо дивишся на них очима Євангелія. Це логіка Євангелія. Діва Марія каже: «... Він могутніх скидає з престолів і підносить малих»...
Коли ми йдемо до безхатьків і дивимося на них в логіці Євангелія, ми бачимо, що у них є багато цінностей. Здається іноді, що вони й вірять сильніше, й довіряють Богу більше, ніж, припустимо, навчений богослов. Хтось може відчувати впевненість завдяки своєму рахунку в банку і гарній квартирі, а ці люди більш глибоко живуть довірою Богові, оскільки у них нічого немає. Потрібно, щоб відкрилися очі сильних світу цього, щоб молитви, які заносимо до Бога, кріпили місіонерів, які голосять Добру Новину на цих контрастних теренах.
Місцевий: За правдиве служіння священиків й подолання спокуси бути “з цього світу”
Є вірш Джанні Родарі «Чим пахнуть ремесла?». Усі ремесла чимось пахнуть, усі ремісники, митці пахнуть своїм ремеслом, своєю творчістю. А чим “пахне” священик? Папа Франциск закликає священиків «вийти» з того, що їм звично й близько, з комфортного існування, і йти на «околиці» життя, де люди страждають і де вони найбільш беззахисні перед тими, хто бажає відібрати їхню віру: “Про це я вас прошу: будьте пастирами, які «пахнуть своїми вівцями», пастирами серед свого пасовиська й ловцями людей”.
Антоній Сурожський пише про служіння священика: “Немає влади у священика; немає прав у священика; є тільки страшний і чудовий, достовірно божественний привілей – любити до смерті і смерті хресної. Людина, яка відреклася і зрікається, і кожну годину має наново відректися від себе, від яких би то не було прав; не лише від неправдивого права творити зло і бути грішником, але навіть від законних прав людського життя”. Будьмо, завжди молитвами й любов’ю з нашими пастирями, щоб вони були близько серця Бога й вели своїх повірених до спасіння, до Неба, до вічної, справжньої радості.
Покровитель: вмуч. Прокопій
Святий Прокопій був родом з Єрусалиму і в миру носив ім'я Неоній. Його батько, знатний римлянин, був християнином, а мати – ревною язичницею. Коли Неоній був ще малим, його батько помер, і хлопчика виховувала мати. Він отримав прекрасну освіту. У 303 р. розпочалося нове гоніння на християн і Неонія призначили проконсулом в Олександрію. Він отримав наказ переслідувати і нищити Церкву Божу. По дорозі в Єгипет під час бурі Неоній бачив явління Господа Ісуса Христа. Серце його сповнилося радістю і він навернувся. Він прийняв хрещення і став християнином на ім'я Прокопій.
Одного разу мати святого Прокопія просила сина, щоб він пожертвував домашнє золото і срібло поганським богам, Прокопій же всі ці скарби роздав бідним. Дізнавшись про це, мати розгнівалася. Особисто донесла імператору на сина, що він став християнином. Діоклітіан видав указ піддати святого Прокопія тортурам.
Святого кинули у в’язницю. У той час до Христової віри навернулись 12 жінок з багатих сімей. За це їх піддали тортурам. Під час тих мук почувся голос: «Великий Бог християнський, і я від нині є Його слугою». Це був голос Теодосії, матері святого Прокопія. Її також схопили і кинули до в'язниці, де вона прийняла святе Хрещення.
На місце губернатора призначили нового – прокурора Флавіана. Він намагався вмовити святого принести жертви поганським богам. Але святий мученик залишився вірним Христу, і Флавіан наказав знов катувати. Мучителі насипали йому в жмені ладан і заставили тримати руки над жертвенним вогнем. Вони розраховували, що від болю він смикне рукою і ладан посипеться у вогонь – так буде принесена жертва ідолам. Але святий мученик дві години тримав руки над вогнем, вогонь погас, але ладану він не висипав. Святого кинули у вогонь, але полум’я відразу згасло, не опаливши навіть волосся. Тоді правитель виніс смертний вирок мученикові. Святий Прокопій помолився та з радістю і вірою схилив голову під меч. Сталося це 21 липня 303 р.