Підготував о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ

Загальний: Щоб у великих містах особи похилого віку, відкинені й самотні знаходили підтримку й розуміння.

Всі ми мріємо зустріти захід свого життя в колі рідних та близьких людей, дітей та внуків, які стануть надійною підтримкою в похилому віці. Але життя не завжди складається так, як ми того хочемо, та як мріяли й надіялись свого часу. Сьогодні велика кількість людей похилого віку доживають свої дні у самотності та непотрібності суспільству, у холодному і байдужому ставленні з боку оточуючих... Всі люди бояться самотності... Це, можливо, найстрашніше, що може спіткати. Самотність — це стан душі. У духовному житті вона є потрібна й корисна для зросту в чеснотах, та в боротьбі з помислами. Одним із видів приватної молитви є молитва на самоті. Це означає, що богопосвячені мають молитися по можливості на самоті, щоб мати найближче спілкування з Господом, а інколи молитися далеко від людей, щоб не розсіятись у мирській суєті. Не страшною є зовнішня самотність, яка не любить матеріального світу, або просто не отримує від нього ніякої насолоди. Такий стан є у людей, які живуть у своєму особливому світі (духовні особи, письменники, художники, композитори тощо), їм подобається самотність, вони ввесь день ходять навколо людей і чекають завершення свого робочого дня, щоб прийти додому й поринути у свою самотність. Натомість, загрозливою є внутрішня самотність — це коли наше «еґо» робить нас своїми рабами, а коли наступає момент кризи, воно покидає нас, і ми переживаємо депресію, стрес та покинутість... Внутрішню самотність можна відігнати у своїй душі та в своєму розумі, але для цього потрібно усвідомити, ми на цьому світі є подорожніми. Ми прийшли від Бога і йдемо до Бога, тому наше серце має тугу за Творцем...

Якщо в нас є періоди чи моменти в житті, де ми відчуваємо самотність, зробімо діагностику своєї душі й віри, а також зважаймо на закон «сіяння» та «жнив» ще за молодості. Що людина сіє навколо себе: словами, діями, ставленням, те вона й пожинає від оточуючих, родини, дітей, коли сонце її земного життя ховається за обрій...

Євангелізаційний: Щоб семінаристи, новики й новички отримували форматорів, які жили б радістю Євангелія і мудро готували їх до їхньої місії.

«Радість Євангелія наповнює серця і все життя тих, які зустрічаються з Ісусом. Тих, які дозволяють Йому спасати себе, Він визволяє від гріха, смутку, внутрішньої пустки, самотності. Разом з Ісусом Христом радість завжди народжується і відроджується».

Папа Франциск у своїй Адгортації «Радість Євангелія», звертається до християн, щоб запросити до нового етапу євангелізації, позначеного цією радістю, і вказати шляхи, якими Церкві слід йти в наступні роки й вести повірених їй овець. Великою небезпекою для сучасного світу, з його багатоликою і докучливою пропозицією споживацтва, є індивідуалістський смуток, який проростає з задоволеного й жадібного серця, з хворобливих пошуків поверхневого задоволення, з ізольованої совісті. Якщо внутрішнє життя зачиняється у власних інтересах, то вже немає місця для інших, вже не приходять убогі, вже не слухається Божий голос, вже не відчувається солодка радість від його любові, вже не пульсує ентузіазм чинити добро. Ця небезпека, реальна й постійна, переслідує також і віруючих. Багато людей падають та стають ображеними, незадоволеними, знеохоченими до життя. Це вже не вибір гідного й повного життя, це не Божа воля щодо нас, це не життя у Святому Духові, яке проростає з серця воскреслого Христа.

Святіший Отець запрошує всіх християн, в якому місці чи ситуації вони би не перебували, вже тепер відновити особисту зустріч з Ісусом Христом, або, принаймні, дозволити Йому знайти себе, намагатися робити це щодня і наполегливо.

Немає жодних підстав вважати, що когось це не стосується, бо «ніхто не позбавлений радості, принесеної Господом». Господь не розчарує того, хто ризикує, і якщо він зробить маленький крок назустріч Ісусові, то відкриє, що Господь чекає на нього з відкритими обіймами. Прийшов час сказати Ісусові Христові: «Господи, я дав себе обдурити, тисячі разів утікав від твоєї любові, але тепер стою тут, щоб відновити завіт з Тобою. Ти потрібний мені. Спаси мене знову, Господи, прийми і обніми мене». Якщо ми загублені, то повернення до Нього наповнює нас радістю! Папа наголошує: Бога ніколи не стомлює прощення, це нас стомлює просити прощення. Той, який заохочує нас прощати «до сімдесяти раз по сім» (Мт. 18:22), дав нам приклад: Він прощає сімдесят раз по сім. Знову і знову бере нас на свої плечі.

Ніхто не може відібрати в нас гідність, яку нам дає ця безмежна і непохитна любов. Він з ніжністю, яка ніколи не розчаровує й завжди повертає радість, дозволяє нам підняти голову і почати все спочатку. Не втікаймо від воскресіння Ісуса, ніколи не визнаваймо себе переможеними, незалежно від того, що діється. Немає нічого величнішого від його життя, яке спонукає нас йти вперед.

Місцевий: За охорону України від нападу ворогів

Український письменник Констянтин Матвієнко, досліджуючи нинішню війну Росії проти України, намагається виявити причину такого ворожого ставлення східного сусіда. Хоча радянські підручники з історії завжди наголошували на братерських стосунках обох народів, але це був — міф. Правдою є те, що Росія є країною, яка заподіяла найбільше лиха Україні. Політика поневолення здійснювалася Москвою системно й послідовно, починаючи з відокремлення Київської митрополії від Константинопольської Церкви у 1686 р. Згодом була ліквідація козацьких і магістрацьких прав, знищення Запорізької Січі з метою запровадження кріпацтва, заборона на використання української мови у богослужіннях та книгодрукуванні. Радянська влада продовжувала російський наступ на історичну пам’ять та ідентичність українців. Першими кривавими кроками йшли банди Муравйова. Далі була колективізація, Голодомор, знищення інтелігенції, поневолення Західної України. Знову репресії, масові вислання українців до Сибіру і Далекого Сходу, Афганістан і Чорнобиль. Тепер — втручання в Майдан гідності, анексія Криму й війна на Донбасі...

Потрібно підготувати прийдешні покоління українців, щоб пам’ятали про російську небезпеку для України. Разом з тим слід розрізняти ставлення носіїв імперської ідеології до України й окремих представників дисидентських кіл, інтелігенції, які й сьогодні публічно засуджують агресію Кремля. Потрібно заносити наші молитви до Всевишнього про навернення Росії, випрошувати у Бога допомоги про переміну українського народу, адже тут також ще є «добродії», які всередині підточують корупцією й не дають Україні стати на шлях духовного й економічного розвитку.

Покровителька препмуч. Теодосія

Мучениця Теодосія народилася у VIII ст. у Царгороді, в заможній, але побожній сім’ї. Коли їй виповнилося сім років, помер батько. Тоді мати зреклася мирського життя й вступила до монастиря, взявши зі собою донечку Теодосію. Через три роки померла й мати. Тоді Теодосія роздала все майно, що отримала у спадок, убогим, залишивши собі тільки частину коштів на придбання трьох святих ікон. Далі продовжувала служити Богу у чернечому сані. У 727 р. цісар Лев Вірменин почав переслідувати своїх підданих за вшанування святих образів і розп’ять. З-поміж іншого, він наказав скинути старовинний образ розп’ятого на хресті Спасителя, який 400 р. висів над мідною брамою при вході до цісарського двору. Довідавшись про це, Теодосія зібрала черниць і жінок та почала спонукати їх стати на захист ікон. Ті без вагань пішли за Теодосією.

Розлючений цісар наказав усіх захисниць кинути до в’язниці. Їх піддали жорстоким побоям, а згодом стратили, окрім Теодосії. Цю ще довго мучили. Все ж 745 р. вона померла під час тортур. Біля гробу Святої мучениці Теодосії зцілилося багато людей.

Щоденні наміри на червень