У моменти духовної кризи людина особливо настійливо шукає присутності Бога, Який утамовує спрагу душі та наповнює її благодаттю рухатися вперед. І дуже добре, якщо трапиться хтось готовий безкорисливо підтримати, розрадити та й просто бути поряд. Зі свого боку церква пропонує духовний провід, що допомагає вийти зі скрутного становища. Однак потрібно пам’ятати, що духівник лише вказує напрям руху, а робити висновки, вирішувати повинна сама людина. Не можна перекладати відповідальність за своє життя на когось одного.
Це стосується як окремої особистості, так суспільства загалом. Під час воєн, пандемій, економічного занепаду в соціумі може виникнути й утвердитися ідея про лідера, що блискавично визволить народ від бід, розрадить, дасть надію, поведе за собою. Такий «політичний месія» є неймовірним проєктом, який здається можливим через інфантильне розуміння християнської віри.
Звичайно, Христос по-своєму кидав виклик соціальній системі та ставив її перед Божим судом, проповідуючи проти гнобителів людства. Здавалося б, можна сприйняти Ісуса як політичну силу, що руйнує цілі імперії. Та, вивчивши уважно земний шлях Христа, побачимо, що Він не був революціонером у сучасному розумінні. Його Царство не від світу цього (Ів. 18:36), тому Ісус підпорядковується загальному устрою, показуючи приклад любові та служіння (Лк 22:25–27), а не людського панування. Саме це стало однією з головних причин для Юди Іскаріота, який чекав від Ісуса політичного повстання. Та й, зрештою, історія показує, що до легалізації християнства в імперії було переслідувано й знищено й безліч людей, які його сповідували. Оновлення суспільства вимагало насамперед зміни мислення та цінностей, а не політичних революцій.
«Прийдіть до Мене, усі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас», – каже Христос (Мт 11:28). Однак спасіння тепер часто очікують не від Бога, а від політиків чи одного вождя, до яких прикуті погляди мас. Звичайно, можна мріяти про світле майбутнє своєї країни, як надіятися на успадкування раю після смерті, однак такі фантазії завжди зосереджені навколо того, хто може завдяки нашій співпраці це забезпечити. Якщо ототожнювати вплив Бога на своє життя із впливом політика, то рано чи пізно доведеться зіткнутися з розчаруванням, тому що людина завжди залишається лише людиною.
Неповне розуміння особливостей політичного життя країни й примітивізація християнського вчення призводить до відповідного наслідку: людина стає об’єктом спекуляцій. І, коли популісти починають говорити, що зможуть догодити всьому народу, на перший план виходить «Месіанський проєкт». Поняття «народ» у такому випадку збірне. Народ – це багато дуже різних людей, зі своїми поглядами, досвідом, стилем життя. Годі й говорити про те, щоб удовольнити всіх. Кожне мудре рішення влади насправді – це низка компромісів.
Проблему хибної духовної настроєності можна розв’язати, якщо прислухатися до голосу пастирів церкви та спиратися на Слово Боже як фундамент християнської віри. Наша країна гостро потребує релігійної присутності: не тільки емоційної й чуттєвої, а й розумної. Християни здатні трансформувати суспільство. Але для цього нам потрібні зріла, усвідомлена віра і Божа благодать. Християнське вчення вимагає від тих, хто його сповідує, пізнання та свідчення, інакше віряни будуть податливими на чергові популістські тенденції.
о. Яків ШУМИЛО ЧСВВ
