У землі сербській, поблизу міста Каликратія, було село Єпиват. У тому селі народилася свята й преподобна Параскева від благочестивих батьків, що неухильно ходили в усіх заповідях Божих, милостинями й добротвореннями прикрашали все своє життя, отож і цю чесну голубицю Христову виховали в подібних звичаях і, добре наставивши її в законі Божому, відійшли до небесної обителі, залишивши наступниками дому Параскеву із братом Євтимієм, який згодом став єпископом Мадиту і численні та преславні вчинив там чудеса за життя свого й після смерті. Преподобна ж почала свій прескорбний шлях і, щиро бажаючи наслідувати святих, постом та неспанням умертвлювала тіло й підкоряла його духові. Від цього розпалилася божественним бажанням і не змогла довго жити у світі, тому, все покинувши, втекла з нього і, пустелі досягши, провадила рівноангельське життя: наслідувала боговидця Іллю та Івана Хрестителя, їла тільки пустельне бадилля та й того вельми мало.
Так вона жила в пустелі, а лукавий ворог, заздрячи чеснотам її і намагаючись застрашити її маренням та привиддями, перетворив себе на численних різних звірів і на святу кидався, щоб їй у житті перепону вчинити, але добра наречена Христова Параскева взяла собі за пристанище Вишнього і з його поміччю, а хреста святого знаменням ворога проганяла та всі підступи його, ніби якусь павутину, обривала і до кінця знищувала.
Коли ж пробула достатні літа в пустелі, в одну з ночей стала на молитві, за звичаєм своїм, і, руки на небо з розчулення звівши, побачила ангела Божого в образі пресвітлого юнака, що, прийшовши до неї, сказав: “Пустелю покинь і на батьківщину повернися, там тобі належить тіло землі віддати, а духа привести до небесних поселень”. Преподобна ж, розваживши силу видіння і збагнувши, що повеління те є від Бога, раділа, що розлучиться із плоттю, а сумувала, що покинула пустелю: ніщо-бо так душу не очищує і не приводить у первообраз, як пустиня та мовчання. Коли ж настав час їй відійти до Господа, помолилася старанно про себе й цілий світ і так віддала блаженну свою душу в Божі руки. Тіло ж її за християнським звичаєм було поховано в землі на місці невибранім. Бог же, бажаючи прославити свою угодницю, явив по багатьох літах святі її мощі таким чином.
Поблизу того місця, де преподобна була похована, на стовпі жив безмовно один стовпник. Трапилося одному мореплавцеві від лютої недуги захворіти й померти в дорозі, і десь там його викинули. Почав від тіла його виходити сморід, що годі було будь-кому пройти тією дорогою. Не міг і стовпник витерпіти того смороду та змушений був через це зі стовпа зійти. Повелів-бо якимсь людям викопати глибоку яму і вкинути в неї тіло. І коли люди стали копати, за промислом Божим знайшли тіло, що лежало нетлінно в землі, і зачудувалися нетлінню того тіла.
Коли настала ніч, один із них, Георгій, муж христолюбивий, у домі своїм молився Богові, під ранок заснув і побачив видіння: нібито цариця якась сидить на пресвітлому престолі й багато світлих воїнів біля неї стоїть. Під час цього видіння було відкрито Григорію, що нетлінні мощі, які були викопані, – мощі преподобної Параскеви.
