«Навіть якщо всього одна людина захоче боротись з алкоголем чи наркотиками, ми готові працювати заради неї», – каже о. Тимотей Феш. Чернець. Теолог-терапевт. Мешкає у високогірному греко-католицькому василіянському монастирі Преображення Господа Ісуса Христа в с. Дземброні. Переїхав сюди з Польщі, коли відчув покликання до чернечого життя.

     «Я хотів тут жити, – каже отець. – Інакше жити. Тут зовсім інша специфіка. Хотів бути в Україні. Я відчуваю, що в горах, глибше, ліпше. Усі сміються, що тут ближче до Бога, і справді, щось у тому є: більше спокою, тиша... Людина має змогу призадуматись, зупинитись. В інших монастирях чи в містах такого немає. Поляки про таке кажуть, що то – «гонитва щуров». Вищих «щуров» насправді. А тут час сповільнюється. Ми працюємо, робимо різне, але все спокійніше…».

     Отець Тимотей працює з людьми, які твердо постановили позбутися алкоголізму, наркотичної та інших залежностей, знайти в собі силу, щоб почати життя заново.

Чи пам’ятаєте, отче, той день, коли вперше приїхали в Дземброню?

     До Дземброні я був у Перемишлі. Та приїжджаючи сюди, почував, що повертаюся додому. Навчався у Варшаві, в інституті психології здоров’я та психотерапії. Писав дипломну роботу про поведінку узалежнених і співзалежних. Тоді випадково знайшов книжки своєї бабці й прочитав, що наші предки прийшли із Закарпаття. Хтозна, може, ішли вони тут, де нині живу я…

Скільки років Вам було, коли пішли в монастир? І якою була реакція батьків?

     У монастир я прийшов у 21 рік. Мами тоді вже не було на світі. Вона завжди хотіла, щоб бодай один з її п’яти синів став священником. До речі, моя сестра рідна теж вибрала чернечу долю. Вона служить у згромадженні салезіянок при церкві Покрови у Львові, працює з дітьми. Очевидно, що так мало бути.

Чому працюєте саме з узалежненими людьми?

     Це сталося вже тут. Я побачив, що багато людей спивається. У містах ця проблема не так яскраво виражена, як у селах. У Польщі я працював у парафії, де допомагали узалежненим, але там їх менше, ніж тут – наші люди не вміють святкувати без алкоголю.

У монастирі живе один чоловік, наш колишній пацієнт. Архімандрит порадив йому пройти навчання із психотерапії в Польщі. Він і потягнув мене за собою, сказав: «Ходіть!». Спочатку я не хотів, бунтував, але тепер вдячний йому, адже можу працювати, ще й так допомагати людям.

Скільки часу триває робота з узалежненими людьми?

     Курс триває чотири тижні – це мінімум, який потрібен людині. Працюємо інтенсивно. Насамперед даємо знання про те, що таке хвороба, потім пробуджуємо мотивацію до боротьби. Зазвичай це відбувається тоді, коли людина починає усвідомлювати, що з питтям їй зле, але й без нього вона вже не може. Це момент, коли потрібно ухвалити рішення, і дехто це робить. Іноді люди телефонують, але потім усе відкладають, зволікають.

Є якісь кроки, механізми роботи з узалежненими?

     Звісно. І наступний крок – це робота з безсиллям узалежнених. Розбираємо Святе Письмо. Відтак позбавляємось від алкогольного голоду – це емоції, думки, які зумовлюють відповідну поведінку й психосоматичні реакції. Щоб виправити поведінку, потрібно змінити емоції. Піддаючись їм, люди напиваються. Страх, біль, сум вони намагаються притупити за допомогою знайомих, швидких і помічних засобів – наркотиків, алкоголю тощо. Простий приклад. Курець у стресовій ситуації автоматично тягнеться по цигарку й робить ковток диму. Він не знає інших механізмів протидії, його мислення заблоковане. Будь-яка залежність блокує мозок, інформацію про її шкідливість. Потім запускається механізм заперечення: нібито в людини немає проблеми. А далі настає стан розпорошеного, роздвоєного его, коли людина не знає, ким вона є. Наприклад, коли людина п’є, то почувається героєм, а коли твереза, її мучить провина через те, що накоїла. Це називається «зачароване коло». І ми повинні його розірвати.

Можна виокремити якусь одну причину виникнення алкогольної залежності?

    Алкоголізм – це хвороба. Вона пов’язана з порушенням психіки, це також і духовна проблема. Для алкоголіка не існує жодних цінностей, крім власне випивки. У терапії духовність – це моє его з усіма дарами. Коли людина п’є, вона їх утрачає – алкоголь витісняє стирає значущість сім’ї, добробуту, здоров’я. Людина живе від чарки до чарки й не може інакше. На розвиток алкоголізму в людини може впливати спадковість, але точної інформації про це я не маю.

З чого починається робота з узалежненими?

     Коли людина приходить до нас, вона розповідає свою історію. Це має бути добровільно. Адже те, що ми робимо тут, називається праця над собою, а без волі людини нічого не вийде. Тому не мама, сестра чи дружина повинна ухвалити рішення, а сам хворий. Ми не використовуємо ліків, хіба ті, які призначили лікарі. Наш метод – це робота зі Святим Письмом і пробудження жаги до життя та мотивації.

    Іноді нам телефонують родичі узалежнених і просять прийняти тих на терапію. Я запитую, чи хоче цього хворий. Якщо ні, то пропоную приїхати їм. Часто бувало таке, що людина, яка живе з узалежненим, поверталася додому після проходження терапії, а згодом і хворий зголошувався на навчання.

Як формуєте групи?

     Це залежить від того, скільки людей збирається. Можемо працювати й з однією особою. Прикро стає тоді, коли люди, які отримали тут знання, не використовують їх удома, коли, повернувшись у звичні умови, знову починають пити – зриваються. Хоча здебільшого, навіть якщо людина знову запила, вона все одно не опускається до того рівня, з яким приїхала. Отже, знання зберігаються. Працюючи з узалежненими, ми намагаємося змусити їх побачити, як алкоголь вплинув на їхнє життя, що вони втратили: особисте, духовне, родинне.

Хто частіше приходить на терапію: чоловіки чи жінки?

     Переважно жінки. Вони швидше спиваються й довше виходять із залежності. Дуже багато жінок п’є. Найпродуктивніші групи змішані, у яких є і чоловіки, і жінки. Це інша терапія, хоча правильно було б назвати її тяжким трудом. Ми разом практично цілодобово, тільки на ніч вони йдуть до себе.

Надзвичайно важко зважитися на таку роботу над собою, визнати свою слабкість, але, напевне, ще важче – почати боротьбу й перемогти в ній. Що допомагає людям?

     Я вірю в Бога і в Його всемогутність. У всьому, що мене оточує, я бачу Його велич. Бог дав людині волю, бо любить її. Тому один з наших терапевтичних кроків – це встановлення довіри до Господа й визнання свого безсилля. Апостол Павло каже: «Моя сила виявляється в безсиллі». Це означає, що людина стає здатною на звершення тільки тоді, коли дозволяє Богові діяти в собі. Господь може те, чого не до снаги нам. Тому потрібно довіряти Йому, і Він почне діяти через нас.

     Наведу приклад. Людина йде життям з мішком за плечима. У той мішок вона кидає все, що трапляється на її шляху, аж поки цей тягар не пригинає її до землі. Знесилена, людина постає перед вибором: кинути мішка або віддати Богові. Якщо вона звертається до Всевишнього по допомогу, то Він піднімає її й допомагає йти далі. Довіряти – означає свідомо розпоряджатися своїм життям і вчитися дозволяти Богові допомагати в цьому. Люди бояться віддати все Богові, мовляв, а що я тоді буду робити. Відповідь проста: те, що й раніше, однак з подвійною силою, бо поруч буде Бог.

Важливо пам’ятати, що якщо є бажання, то підкориться будь-яка вершина. Усі хвороби можна подолати, усі лінії життя можна змінити. Потрібні лиш віра, перший крок – і перемога буде.

Джерело: «Твоє місто»