Продовження. Поч у №2

Найповніший та систематичний аналіз питання відповідальности людини за своє довкілля міститься у вченні папи Івана Павла ІІ. Уже в першій енцикліці Redemptor hominis у контексті роздумів про спасіння людини Святіший Отець застерігає перед небезпекою диктату техніки та споживацької ментальности й нагадує про призначення всього Божого створіння – природи: через Спасителя Христа ввійти в Божу спасаючу дійсність. У соціально-екологічному вченні понтифік аналізує не лише конкретні ознаки чи зовнішні вияви екологічної кризи, а передовсім намагається ідентифікувати її основні причини. Зовнішні кризи, включно із кризою природного середовища, папа Іван Павло ІІ розглядає як наслідок внутрішньої кризи людини – кризи її духовности та моральности, кризи її стосунків з Богом. Екологічна криза, на думку Папи, має безпосередній зв’язок з моральним безладом, що настає внаслідок відвернення людини від Бога.

 «Коли людина відвертається від плану Творця, вона спричиняє дисгармонію, яка призводить до неминучого зворотного впливу на весь створений порядок. Якщо людина не живе в мирі з Богом, то й сама земля не може мати миру», – констатує понтифік.

Руйнування довкілля, згідно з ученням папи Івана Павла ІІ, спричинене насамперед тим, що людина викривлено розуміє свою божественну сутність, місце та завдання в навколишній природі. В енцикліці Centesimus annus Святіший Отець навчає, що свавільне ставлення до землі людини, опанованої споживацьким та гедоністичним менталітетом, без поваги до свого божественного призначення, спричиняє «повстання природи». Вирішення екологічного питання залежить передовсім від відновлення «екології людини».

В енцикліці Sollicitudo rei socialis Папа констатує, що людство у ставленні до природи підпорядковане не тільки біологічним, а й моральним законам, які не можна безкарно порушувати. Одночасно понтифік підкреслює автентичне покликання кожної людини, а також Церкви загалом рятувати наше довкілля та всю природу. У посланні до Всесвітнього дня миру (1 січня 1990) «Мир з Богом-Творцем – мир зі всім створінням» Святіший Отець Іван Павло ІІ систематично аналізує взаємозв’язок між внутрішнім станом людини, миром між народами та станом довкілля. В основі цього документа лежить вчення про те, що кожна людина має важливий обов’язок – піклуватися про Боже створіння – природу, а також, що екологічний обов’язок християн – «обов’язок щодо природи і Творця – суттєвий складник їхньої віри».

На тлі глобалізації екологічної загрози світова спільнота намагається об’єднатись у пошуках виходу. Вагомим внеском на цьому шляху стала конференція «Довкілля та розвиток» (відома як «Саміт Землі»), організована ООН у 1992 в Ріо-де-Жанейро, де заклали основи для початку глобальних проєктів із відновлення стану навколишнього середовища. На цій конференції ухвалили такі стратегічно важливі для збереження природи документи, як «Декларація про довкілля та розвиток», «Декларація про збереження лісу», «Порядок денний на XXI століття», а також заяви «Про зміну клімату» та «Біологічне різноманіття».

На конференції визнано нерозривність еколого-економічних зв’язків, зокрема те, що економічний розвиток у відриві від екологічних вимог призводить до перетворення планети на пустелю, а вирішення екологічних питань без відповідного економічного розвитку може спричинити злидні та різну несправедливість. Саме тут сформовано концепцію «сталого розвитку» –  як розвитку, що забезпечує задоволення потреб нинішнього покоління людей без загрози для задоволення потреб прийдешніх поколінь та передбачає ощадливе ставлення до довкілля, коли люди братимуть від природи лише необхідне для життя, обов’язково зважаючи на те, чи зможе природа відновити свої ресурси.

Папський Престіл брав активну участь у підготовці «Саміту Землі» та вніс вагому лепту для досягнення позитивних результатів конференції завдяки релігійно-етичному обґрунтуванню відповідальности за планету. Згідно з резюме делегації Папського Престолу, фундаментальними принципами для вирішення екологічних питань мають бути цілісність усього Божого створіння і повага до життя та гідности людини. Декларація папської делегації містить також такі пункти:

-     люди, які шанують довкілля, вшановують Бога –Творця Всесвіту;

-     руйнування окремих складових створеного світу – це руйнування того, що, згідно з волею Бога, має існувати для спільного блага людства;

-     по-варварськи ставитися до природного середовища означає ображати Бога;

-     необхідно з пошаною ставитися до довкілля;

-     кожна людина має зробити особистий практичний внесок для пошанування та збереження Божого створіння – природи.

Буде далі

Д-р Володимир ШЕРЕМЕТА,

доцент Івано-Франківської Теологічної академії, Керівник Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології