24 травня вшановуємо рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, просвітителів, учителів слов’янських.

     Кирило (християнське ім’я Костянтин), якого називали Філософом, народився 827 року в місті Солуні. Він був молодшим сином грецького воєначальника Лева. З дитинства відзначався розумом та винятковою пам’яттю. Прочитавши твори Григорія Богослова, захопився теологією. Талановитого юнака запросили жити в царському палаці, де його виховували разом з малолітнім імператором Михайлом III. Із царевичем він вивчав граматику, арифметику, музику, астрономію, філософію, риторику, християнське богослов’я. Викладали ці дисципліни видатні тогочасні вчені. Кирило досяг значних успіхів і завжди перемагав у християнських диспутах.

     Подальше життя він присвятив Богові і разом із братом Мефодієм жив у монастирі. Під час місіонерських подорожей, зокрема до Херсонеса, вони навернули до християнства багатьох язичників.

     Коли 862 року моравський князь Ростислав попросив імператора Михайла прислати до нього духовних осіб для проповідування, то вибір припав на братів Кирила і Мефодія, які володіли багатьма мовами. Саме тоді вони створили слов’янську абетку та почали перекладати Святе Письмо і богослужбові книги.

     Спочатку це викликало супротив, нерозуміння й здивування багатьох представників вищого духівництва, які вважали, що Книгу Книг можна читати лише трьома мовами: єврейською, латинською і грецькою. Але Папа Римський Адріан II підтримав новаторство братів, схвалив їхню подвижницьку працю. Справді, Святе Письмо має бути загальнодоступним, бо всі ми рівні перед Господом.

     869 року Кирило важко захворів і 27 лютого помер. Виявляючи велику пошану Кирилові, римляни поховали його в усипальні, а потім на прохання Мефодія перенесли прах до собору Святого Климента, і, за переказами, біля мощей просвітителя відбувалися дива зцілення хворих.

     Кирило залишив у спадок нащадкам багато промов, перекладів, літературно– богословських праць. Удвох із Мефодієм вони створили своєрідну «перекладацьку школу», яка мала багатьох послідовників.

     Слов’янська абетка (кирилиця) стала ширитися Руссю (звісно, у вузьких колах) ще до прийняття християнства завдяки місіонерам з півдня. Як правописна норма вона була остаточно впроваджена після хрещення Русі 988 року, насамперед для перекладу та переписування богослужбових книг, а згодом і створення оригінальних давньоруських літописів. Але в народі і навіть серед представників княжих родів, бояр ще довго використовували руську глаголицю.

    Видатний громадський та культурний діяч Галичини другої половини XIX століття Кость Горбаль чи не вперше запропонував, замість кирилиці, запровадити латинський правопис. Переконував, що для української мови оптимальним є його «чеський варіант». Це питання дискусійне й тепер. Чи готове до цього наше суспільство?..

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

м. Червоноград