400 років провідним серед українського чернецтва є славний Чин св. Василія Великого. Василіяни займають важливе місце в історії Української Греко-Католицької Церкви як її духовно-релігійне осердя, тому закономірно, що дослідники минувшини Василіянського Чину пильну увагу звертають на його постання й організацію, періоди занепаду, реформування й розквіту, а також на релігійну, наукову, культурно-освітню працю василіян, зокрема й на їх долучення до поширення й утвердження серед вірних УГКЦ в Україні культу Пресвятої Богородиці.
Культ Пресвятої Богородиці в Україні має тисячолітню історію, він такий же давній, як християнство на українських землях. Почитання Пресвятої Богородиці в Україні має глибоке філософське усвідомлення і вираження в чудотворних іконах. Немає ні однієї доби вітчизняної історії, в яку не були б записані золотими літерами вияви найглибшої і сердечної пошани до Пресвятої Богородиці. Християнський люд України за численні докази постійної Материнської опіки й піклування про народ, землю і Церкву віддячував Царицю Небесну всезагальною любов’ю і почитанням.
Осередком культу Пресвятої Богородиці в З’єднаній Церкві з давніх часів був Чин св. Василія Великого. Василіянські чернечі обителі з перших днів свого існування були центром духовного життя З’єднаної Церкви. У монастирях василіяни як ревні почитателі Божої Матері і словом, і книгою день за днем, з року в рік розвивали й невинно поширювали культ Пресвятої Богородиці серед вірних.
У багатьох василіянських чернечих обителях віками зберігаються безмірні духовні скарби – чудотворні ікони Богородиці, що становлять спільне загальнохристиянське надбання. Маючи такі Господні дари, василіяни віками цінували та берегли їх, неустанно почитаючи як великої значущості духовну спадщину, ревно дбали, щоб через них християни різних конфесій духовно збагачувалися, а також всіляко старалися використати їх могутню духовну силу у розбудові духовного світу Христової Церкви..
Першою чудотворною іконою З’єднаної Церкви і Чину святого Василія Великого є Жировицька ікона Пресвятої Богородиці. Вона відіграла важливу роль в історії Василіянського Чину як його опікунка в час становлення і подальшого розвитку Ордену. Зв’язок Жировицької чудотворної ікони з першопочатками, становленням та розвитком Василіянського Чину З’єднаної Церкви виявляється насамперед у тому, що її найбільший пошановувач – священномученик Йосафат Кунцевич був ігуменом одного із перших василіянських монастирів – Жировицького Святоуспенського монастиря, в якому й зберігалася ця ікона. Саме завдяки Божому Провидінню, під опікою Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці перший Великий Василіянин, предтеча чернечої віднови в З’єднаній Церкві священномученик Йосафат Кунцевич довершив велику богоугодну справу свого подвижницького життя – заклав основи чернечого Чину, який сьогодні зветься Василіянським Чином св. Йосафата.
Під опікою Жировицької чудотворної ікони виховувалися наступні покоління василіянських сіячів Божого Слова. Зв’язок імені подвижника З’єднаної Церкви священномученика Йосафата Кунцевича з культом Жировицької чудотворної ікони став запорукою всіх її подальших успіхів, що тією чи іншою мірою справедливо приписувалися особливому заступництву Пресвятої Богородиці. Саме він у щирих молитвах перед цією іконою Матері Божої з вірою передав у Її благословенні руки, під Її святу опіку не тільки весь оновлений Чин св. Василія Великого, а й усю З’єднану зі Святим Апостольським Престолом Церкву. З того часу василіяни під його духовним проводом і особистим прикладом посвячуються душею й тілом на утвердження та поширення культу Пресвятої Богородиці.
Численні василіянські монастирі, в яких були чудотворні Богородичні ікони, стали великими відпустовими центрами й місцями духовного оновлення народу. Першим славним відпустовим місцем З’єднаної Церкви став Жировицький василіянський Святоуспенський монастир, що в Білорусі. Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є першою чудотворною іконою З’єднаної Церкви, що була коронована коронами, дарованими Апостольським Престолом 19 вересня 1730 р.
Почитання чудотворних ікон у З’єднаній Церкві, яке започаткували василіяни в Жировиці, невпинно ширилося, з року в рік охоплюючи щораз більше число монастирів. Століттями осередками релігійно-церковного життя, в яких розвивався культ Пресвятої Богородиці, були василіянські чернечі обителі з чудотворними іконами Божої Матері в таких населених пунктах, як: Білосток, Боронява, Боруни, Буцнів, Верхрата, Вовківці, Волсвин, Гошів, Далешів, Жировиці, Загайці, Крехів, Краснопуща, Кристинополь (Червоноград), Кременець, Ланівці (Тулин), Марія Повч, Малий Березний, Монастирок, Піддубці, Підгірці, Погоня, Почаїв, Свержань, Теребовля, Тригір’я, Улашківці та багато інших. Варто зауважити, що василіяни ніде й ніяким чином не вивищували згаданих чудотворних ікон з-поміж інших, не прагнули возвисити їх над іконами інших святих обителей. Саме в цих та інших василіянських монастирях багато християн різних конфесій, недужих тілом і душею, які з вірою приходили до цих образів Пресвятої Богородиці, відповідно до своїх прохань зазнали Божої благодаті та зцілилися тут від різних недуг і страстей. Саме в цих святих місцях зсилає Небесна Матір, Заступниця, Помічниця, Покровителька свої ласки, незважаючи на те, якої хто конфесії, – для всіх, хто з вірою приходить до Неї, у щирих молитвах просить Материнської помочі й опіки.
Своє особливе ставлення до Пресвятої Богородиці василіяни висловлювали всіма формами і засобами, виявляючи це в релігійній літературі, іконописному й музично-пісенному мистецтві.
Протягом всього часу діяльності Василіянського Чину вийшли друком сотні різноманітних книжок, чимало періодичних видань на Богородичну тематику. Як відомо, найвизначніші зразки пісенних творів, присвячених Матері Божій, представлено в “Богогласнику” – унікальному українському збірнику релігійної поетично-музичної творчості XVII–XVIII ст., який видали у 1790 р. Отці Василіяни в Почаєві (передруки 1805 р., 1825 р.; зі змінами у Львові 1850 р., 1886 р.). У ньому вміщено десятки пісень про чудотворні ікони Пресвятої Богородиці у святинях василіянських монастирів і в прафіяльних церквах. Автори текстів – василіянські поети-піснярі: Юліан Добриловський, Дмитро Левковський та інші.
З-під пера василіян в 30-ті роки ХХ ст. вийшли такі книги: о. Теофіл Коструба «Марія або життя Пресвятої Богородиці», о. Андрій Трух «Про Пресвяту Богородицю», о. Іриней Назарко «Пресвята Богородиця, спаси нас», о. Дам’ян Богун «Про чудотворні ікони Матері Божої в Україні» (в збірці «Поклін Марії») та ін.
Важливу роль у поширенні культу Пресвятої Богородиці в 30-ті роки ХХ ст. відіграло Марійське товариство молоді, яке заснував і очолював о. Йосафат Маркевич.
Культ Пресвятої Богородиці пропагували василіяни і в періодиці, публікуючи в журналах, які вони видавали в 30-ті роки ХХ ст., як-от «Лицарі Пресвятої Богородиці», «Місіонар», «Календар «Місіонаря»», «Поступ», «Наш Приятель» та інших, багато різноманітних наукових, науково-популярних статей, поезій, оповідань, пісень на Богородичну тематику.
Є чимало свідчень, що і в роки панування в Україні радянського атеїстичного режиму, перебуваючи у вкрай суворих умовах, василіяни ревно плекали Богородичний культ серед вірних УГКЦ.
Із виходом Чину святого Василія Великого з вимушеного сорокарічного підпілля василіяни активно долучилися до різносторонньої праці з відновлення почитання Пресвятої Богородиці. Зокрема, на сторінках часопису «Місіонар» періодично стали публікуватися статті про чудотворні ікони Пресвятої Богородиці, які зберігаються у чернечих обителях Василіянського Чину, серед яких – і добре відомі сьогодні, і зовсім незнані широкому колу читачів. Про це свідчить і вихід у світ після п’ятдесятилітньої перерви в 2003 р. «Календаря «Місіонаря»» під загальною редакцією о. Йосифа Воротняка, ЧСВВ. У виданні подано змістовні історичні нариси про чудотворні ікони у василіанських монастирях як в Україні, так і за кордом – станом на час випуску праці.
За минулі десятиріччя відновили свою діяльність та набули дальшого розквіту Марійські духовні центри у всіх василіанських монастирях, де є чудотворні ікони Пресвятої Богородиці – Крехові, Гошеві, Підгірцях, Кристинополі (Червонограді), Бороняві, Малому Березному, Погоні, Улашківцях, Краснопущі та інших. У ці місця організовуються велелюдні прощі, які вже стали традиційними. Для паломників видають науково-популяні книжки, буклети, в яких розповідається історія тієї чи іншої чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.
Монастирські церкви Марійських відпустових центрів при василіянських монастирях у Гошеві й Крехові піднесено до статусу базиліки, вони духовно споріднені з папською базилікою Святої Марії Великої (Santa Maria Maggiore) у Римі.
Відпусти, прощі, які за участі великої кількості вірян проводяться по всіх василіянських монастирях, де є Богородичні чудотворні ікони, акафісти, поезія, богословські та науково-популярні твори на Богородичну тематику, авторами яких є Отці Василіяни, – це промовисті вияви почитання Пресвятої Богородиці.
ВОЛОДИМИР ГІЩИНСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України