Надзвичайна історія-свідчення священика-францисканця Абуни Нірвани з Іраку. Абуна Нірвана – францисканець з Іраку. Він навчався медицини, перш ніж вирішив присвятити себе Богові в Чині братів менших. У 2004 році його скерували в Святу Землю до Сестер домініканок Святого Розарію – згромадження, яке заснувала Марія Альфонсина Гаттас (палестинська черниця, канонізована в 2015 році). Відтоді він завжди носив із собою частинку мощей його засновниці та чотки, на яких вона молилася за життя.
У 2009 році, після того, як Папа Бенедикт XVI потвердив чудо для беатифікації черниці, належало провести ексгумацію тіла. Лікаря для цієї процедури призначає помісний єпископ, і саме він доручив зробити це і скласти медичний висновок отцю Абуні Нірвані, оскільки той – медик за освітою.
За два роки до цього сталася неймовірна подія, про яку розповів у своєму блозі священик Сантьяго Кемада.
Ця історія трапилася 14 липня 2007 року. Абуна Нірвана вирушив до Іраку, щоб відвідати рідних. Він їхав на таксі, найнятому на сирійському кордоні. Про це він сам розповів у проповіді під час Святої Меси в Бет Ялла: «У той час я не міг скористатися літаком. Це було заборонене. Єдиним засобом пересування був автомобіль. План полягав у тому, щоб прибути до Багдада і звідти вирушити в Мосул, де жили мої батьки.
Водій дуже переживав через ситуацію в Іраку в той період. Одна сім'я – чоловік із дружиною і дворічною донькою – виявили бажання їхати з нами. Таксист передав мені їх прохання, і я не заперечував. Вони були мусульманами. Водій – християнин. Він сказав їм, що в машині є місце, і вони можуть вирушити з нами. Ми зупинилися на заправці, і ще один молодий мусульманин запитав, чи міг би він приєднатися до нас по дорозі в Мосул. У машині ще було місце, тому ми прийняли і його.
Прикордонний пункт між Йорданією та Іраком закривають на ніч. Коли сонце зійшло, проїзд відкрили, і 50 або 60 машин вишикувалися одна за одною, всі рухалися повільно.
Повні рішучості, ми продовжили нашу поїздку. Десь через годину ми під'їхали до контрольно-пропускного пункту. Зупинилися і приготували паспорти. Водій сказав: «Я боюся цієї групи». Раніше це було військове КПП, але члени ісламістської терористичної організації вбили солдатів і взяли контроль над цим місце
Коли ми під'їхали, вони попросили показати наші паспорти і вийти з машини. Вони забрали наші паспорти з собою в офіс. Потім один чоловік повернувся і сказав мені: «Священику, нам доведеться провести невелике розслідування. Пройдіть в офіс». «Добре, – відповів я, – якщо це необхідно, ходімо». Ми йшли приблизно чверть години, поки дісталися до барака, на який нам вказали.
Коли ми підійшли, нам назустріч вийшли двоє людей із закритими обличчями. В одного з них у руках були камера й ніж. Другий, бородань, тримав у руці Коран. Вони підійшли до нас, і один із них запитав мене: «Священику, звідки ви?». Я сказав, що приїхав з Йорданії. Потім він запитав про те ж водія. А тоді повернувся до хлопця, який їхав із нами, схопив його ззаду за руки і вбив ножем. Вони зв'язали мене і сказали: «Священику, ми записуємо все це для Аль-Джазіра. Ви хочете щось сказати? Будь ласка, не більше хвилини». Я сказав: «Ні, я тільки хочу помолитися». Вони дали мені хвилину.
Потім чоловік штовхнув мене, змушуючи таким чином стати на коліна, й сказав: «Ти священик, заборонено, щоб твоя кров пролилася на землю, це було б святотатство». Він пішов взяти відро й повернувся, щоб убити мене. Я не пам'ятаю, які молитви я відмовляв у той момент. Мені було дуже страшно, і я звернувся подумки до сестри Марії Альфонсини: «Не випадково я ношу тебе з собою. Якщо Господь бажає забрати мене молодим, я готовий, але якщо це не так, прошу тебе, нехай ніхто більше не помре».
Він обхопив мою голову рукою і підняв ніж. Після недовгої мовчанки запитав: «Хто ти?». Я відповів: «Монах». Тоді він запитав: «Чому я не можу опустити ніж? Хто ти?». Потім, не давши мені часу на відповідь, він сказав: «Священику, повертайтеся до машини, ви й інші». І ми пішли до машини.
З цього моменту я перестав боятися смерті. Я знаю, що колись помру, але тепер я розумію, що це буде тільки тоді, коли захоче Бог. Відтоді я не боюся нікого й нічого. Те, що станеться зі мною, буде з волі Бога, і Він дасть мені сили прийняти Його Хрест. Важливо мати віру. Бог піклується про тих, хто вірить в Нього».
Джерело: Aleteia