Надія Лихолоб,

головна архівістка ЦДАЗУ

     Упродовж століть Українська греко-католицька церква зберігала й пропагувала духовні, моральні, наукові, культурні й освітні цінності українського народу, була виразницею його потреб і надій. Такою вона стала завдяки вмілим, мудрим керівникам, жертовним душпастирям, вірним Богові й Батьківщині. Серед діячів УГКЦ кінця XIX – XX ст. найбільшими заслугами відзначилися Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Мирослав Іван Любачівський, Любомир Гузар. Вони прославилися не тільки високою духовністю й управлінським талантом, але вагомим унеском у розвиток вітчизняного підприємництва, освіти, мистецтва тощо. До речі, Михайло Вербицький, автором музики Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна», був священником УГКЦ.

     Цьогоріч християнський світ відзначає 155-ліття від дня народження прп. Андрея Шептицького − митрополита Галицького та архиєпископа Львівського, глави УГКЦ та її духовного батька (1901−1944 рр.), громадського діяча, мецената, і без сумніву, однієї з найхаризматичніших та найпотужніших постатей XX ст. в історії України та світу. Ця стаття присвячена йому.

     Роман-Олександр-Марія, граф Шептицький − саме так звучить повне ім'я, яке митрополит отримав у хрещенні − народився 29 липня 1865 р. в с. Прилбичі на Львівщині в графській родині. Ставши ченцем ЧСВВ, Роман прийняв ім'я Андрей. Андрей Шептицький отримав докторські ступені з права, філософії й теології, був дуже здібним і міг стати успішним у будь-якій із цих царин, проте свідомо обрав інший шлях − важко безупинно працювати заради України та нести вперед, за висловом Олександра Кошиця, «найтяжчий у світі український хрест». Піклування про долю України було для митрополита Андрея справою всього життя. Вражають останні його прижиттєві слова: «Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з'єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній». За його керівництва УГКЦ у Галичині сім разів змінювалася влада, але митрополит тримався вибраного шляху, відстоював позиції своєї церкви за будь-якого політичного клімату.

     Він був простим і доступним для простого люду, підтримував удів і сиріт. Митрополит Шептицький першим з вищих ієрархів УГКЦ почав використовувати українську народну мову в спілкуванні з вірними. 1906 р. організував першу в Україні прощу до Святої Землі – Єрусалима, у якій узяло участь понад 500 осіб.

     Його стараннями 1907 р. в США була, нарешті, заснована Українська греко-католицька єпархія, а згодом вона з’явилася і в Канаді. Першим єпископом УГКЦ у США став василіянин Сотер Ортинський, ЧСВВ (1907–1916). 28 лютого 1907 р. Папа Римський Пій Х номінував його на єпископа для вірних греко-католицького обряду в США, а митрополит Андрей Шептицький вручив йому архиєрейську хіротонію. Останній уважав Сотера Ортинського братом, товаришем, а для церкви – її славою й силою. 1911 р. владика Ортинський запросив до США сестер василіянок; відкрив сиротинець для 200 дітей; організував скаутське товариство й наказав їм провадити вечірні школи; затвердив видання букваря, Біблії й катехизму; дбав про вишкіл священників; для майбутньої семінарії й старечого дому придбав земельну ділянку; сприяв створенню католицької допомогової організації «Провидіння», що об'єднувала греко-католицькі братства Америки. За неповних дев'ять років о. Сотер Ортинський організував 63 нові парафії, а для кращого управління поділив їх на деканати. Заснував релігійні товариства «Відродження», «Апостольство молитви», започаткував видання часописів «Душпастир», «Америка», «Місіонар» і «Єпархіяльний вісник».

Перше святе причастя дітей. З апостольським візитатором єпископом Сотером Ортинським, ЧСВВ, червень 1912 р.

ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 811

Magnify the Lord – пропам’ятне видання до 50-річного ювілею сестер Чину Святого Василія Великого у Філадельфії (1911–1961). Філадельфія, 1961 р.

ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 797

      Масштабність постаті митрополита Андрея Шептицького важко осягнути, настільки різновекторною була його діяльність. Крім церковних справ, свою увагу Шептицький спрямовував на проблеми освіти, національного мистецтва, збереження культурних пам'яток, піднесення духовної сфери як основного засобу консолідації українства. Він заснував багато освітніх інституцій: читальні в селах, перший український університет (Богословська академія у Львові, з якої починається історія Українського католицького університету); будував загальноосвітні школи, духовні семінарії, підтримував науковців, діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Хлібна школа», «Сільський господар» та ін.

     1905 р. митрополит Андрей заснував у Львові Церковний музей, який 1910 р. перейменовано на Національний музей ім. митрополита Андрея графа Шептицького. Спочатку він існував як приватна фундація, а 1913 р. його урочисто передано громаді Львова. Завдяки Андреєві Шептицькому в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон та інших витворів мистецтва.

Повідомлення «Цінний дар митрополита Шептицького».

 «Тризуб», Париж, ч. 45, 10 листопада 1929 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 127, арк. 173 зв.

Повідомлення про допис митрополита Андрея Шептицького «Значення національного мистецтва» щодо ролі музеїв у контексті розвитку української культури. «Наша культура», Варшава, кн. 1, квітень 1935 р.

ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 72, арк. 22

      Меценатство митрополита було цілеспрямованим і послідовним: він надавав кошти на стипендії українським митцям, щоб вони могли здобувати художню освіту в найкращих європейських навчальних закладах; організовував конкурси, виставки; започатковував і підтримував інституції з розвитку мистецтва, тому що усвідомлював його значення в процесі відродження нації. Мав добру інтуїцію на талант – майже всі підтримувані ним художники, архітектори, артисти зробили значний внесок у розвиток національного мистецтва. Завдяки йому можемо пишатися шедеврами Михайла Бойчука, Михайла Паращука, Петра Андрусіва, Михайла Мороза, Якова Гніздовського, Едварда Козака, Степана Луцика та ін.

     Як високоосвічена людина, що розуміла місію слова й науки, які здатні змінити хід подій, примирити людей, привести до глибоких роздумів над сенсом життя світського й церковного, Андрей Шептицький активно сприяв видавничій справі. Завдяки йому, натоді ігуменові Онуфріївського монастиря у Львові, 19 травня 1897 р. вийшов друком перший номер українського греко-католицького часопису «Місіонар», що став потужним джерелом, яке підживлювало людські душі й уми, зміцнювало їхні сили в боротьбі за свою церкву, мову, традиції, рідний край. Часопис читали і за океаном, але через проблеми з доставлянням крайового «Місіонара» з Жовкви до США під час Першої світової війни, з 1917 р., для «Апостольства молитви» у Філадельфії починають видавати однойменний дієцезальний провідник. 1944 р. більшовики припинили видання часопису, і відновилося воно аж 1992 р. Нині «Місіонар» продовжує успішно нести слово світла й віри людям. Як і раніше, над ним працюють отці василіяни. Сам митрополит Андрей теж уміло користувався словом: його перу належать численні проповіді, душпастирські послання та інші твори богословського спрямування, які стали могутньою духовною опорою для українців.

Допис «Поширенє Апостольства Молитви». «Місіонар», Філадельфія, ч. 12, грудень 1918 р.

ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 1047

      Не можна не згадати й про допомогу Андрея Шептицького єврейській громаді у Львові. Шпиталь Святого Лазаря з'явився завдяки його фінансовій підтримці. Згодом у ньому лікувалися й українці, воїни Української галицької армії.

     Після радянської окупації Західної України владика Андрей зазнавав великих утисків. Його було оголошено ворогом, над компрометацією митрополита працював цілий відділ НКВС. Енкаведисти розстріляли його брата Лева із сім'єю в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Відтак почалося переслідування УГКЦ: закривали духовні навчальні заклади, монастирі, церковні видання тощо. Попри слабке здоров'я і похилий вік Шептицький намагався відстоювати права УГКЦ і вірних, під час Другої світової війни, ризикуючи життям, рятував від винищення євреїв у Галичині.

Фрагмент статті «За Українське Духовенство в Галицькій Україні».

«Місіонар Пресвятого Серця Ісуса в Бразилії», ч. 7, липень 1940 р.

(Diasporiana. Електронна бібліотека)

Допис «З большевиками не може бути компромісу! (Осторога слуги Божого Андрія перед комунізмом)».

 З пастирського послання митрополита А. Шептицького, 1936 р.«Шлях перемоги», Мюнхен, ч. 4, 25 січня 1981 р.

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6106-О

      Помер владика 1 листопада 1944 р., а вже в березні 1946 р. у Львові відбувся псевдособор, у результаті якого УГКЦ на території СРСР було ліквідовано. Значну частину її майна передали Російський православній церкві, а вірних і духівництво змушували зрікатися своєї віри. Так почалися жорстокі переслідування греко-католиків у Радянському Союзі і в інших країнах-сателітах тоталітарного табору. УГКЦ увійшла в так званий катакомбний період, який тривав з 1946 по 1989 рр., протягом якого багато єпископів, священників і мирян, ченців і черниць зазнало переслідувань, було репресовано, закатовано та знищено в тюрмах і в засланні. У квітні 1945 р. був заарештований архиєпископ Йосип Сліпий, який після смерті митрополита Андрея Шептицького очолив УГКЦ, але навіть в ув’язненні він продовжив свою місію, протягом довгих 18 років здійснював провід церкви. За категоричну відмову зректися віри були вбиті єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Теодор Ромжа, о. Климентій Шептицький, о. Йосафат Коциловський, о. Еміліян (Омелян) Ковч та багато інших видатних постатей УГКЦ.

Обкладинка книги та малюнок Й. Терелі, виконаний під час перебування в радянських тюрмах і таборах. Witness to Apparitions and Persecution in the USSR, Мілфорд, 1991 р.

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 1494-В

   Вишивка українських жінок-політв’язнів у СРСР «Церква в полум’ї» як символ нищення радянським режимом українських католицьких і православних церков, б/д

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 2619-В

      Усі таланти митрополита Андрея Шептицького, якими щедро нагородив його Бог, і ті знання, що він здобув завдяки своєму розуму й працелюбству, його людяність і висока духовність були присвячені Богові та Україні. Пам'ять про постаті такого масштабу народ віками підтримує, як яскраве полум'я світильника, що проганяє темряву. Вивчаючи праці Андрея Шептицького, розуміємо, що це був велетень духу, який сто років тому думав про те, що чекає на українців ще через сто років. Пророчо й актуально звучать сьогодні слова митрополита з далекого 1941 р.: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного большевиками нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями іт рудами других» (Пастирський лист митрополита А. Шептицького зі Львова «До духовенства і вірних єпархії», 5 липня 1941 р.).

     Митрополит Андрей Шептицький був і залишається для нас орієнтиром у тому, як зробити Україну духовною. Адже якщо вона буде добре розвинутою духовно, то обов’язково матиме й матеріальний достаток. Українцям сьогодні варто заново відкривати спадщину цього геніального чоловіка.

     Безперечно, він заслуговує на світове визнання, тому робимо все для належного його пошанування. Центральний державний архів зарубіжної україніки пропонує читачам ознайомитися з репрезентацією документальної онлайн-виставки «Нескорена церква» – сторінками історії Української греко-католицької церкви, що понад 400 років була спільно зі своїм народом у боротьбі за його незалежність та яскраво свідчить про незламний дух священників і вірян у боротьбі за свободу і незалежність України (https://tsdazu.archives.gov.ua/archives/1124).

У статті використано документи ЦДАЗУ та інформацію із відкритих інтернет-джерел.

*****

Михайло Вербицький – священник УГКЦ, композитор, хоровий диригент,

автор музики Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна».

ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 3141-О