Любов, яка домінує в житті закоханих людей, зазвичай увінчується укладенням міцного союзу. Саме стосовно цього моменту часто виникають різні суперечності або нерозуміння.
Як укласти добрий шлюб згідно зі своєю вірою та засадами християнського життя? Чи можна одружуватися з представниками інших конфесій та релігій? Про це говорить о. д-р Теодосій Грень (ЧСВВ), віце-ректор Папської колегії Святого Йосафата в Римі та працівник української секції Радіо Ватикану.
Що вирізняє католицьке подружжя від шлюбу представників інших релігій і від цивільного? Які його основні риси?
Створюючи людину, Господь Бог вписав у її серце певні правила, які ми зазвичай називаємо природним законом. Завдяки цьому законові кожна людина, що має здорове сумління, бачить перед собою певні директиви. Як, наприклад, те, що взяти без дозволу річ іншої людини чи позбавити невинного життя, образити батьків чи рідних, сказати неправду – це зло супроти ближнього. Так і з подружжям…
Уже від самого початку, як довідуємось із старозавітної книги Буття, Творець, кличучи до життя людську особу, забажав сотворити її чоловіком та жінкою, сотворити пару, яка б у гармонії та любові піклувалася про довколишній світ та наповнювала землю потомством. Можемо із впевненістю сказати, що єдність між чоловіком та жінкою – наголосимо: між одним чоловіком і однією жінкою – є характерною ознакою природного подружжя. Незважаючи на віру, конфесію чи моду певної епохи, у серці кожної людини вписане те Боже правило: «Подружжя – це тривалий та нероздільний союз між одним чоловіком та однією жінкою, який має на меті добро подругів та народження і виховання дітей». Як бачимо, перш за все цей закон відкидає можливість одностатевих зв’язків. Саме тому в державних законодавствах більшості країн світу домінантним є бачення подружжя як моногамного та тривалого зв’язку між чоловіком та жінкою, які виявленням своєї взаємної згоди утворюють ланку суспільства.
Проте християнський подружній союз – це дещо більше. З волі самого Господа Ісуса істинне подружжя між двома хрещеними піднесене до гідності святого таїнства, яке, відбиваючи єдність Спасителя з Його церквою, ще міцнішими узами об’єднує чоловіка та жінку в одне ціле. Саме з огляду на свій сакраментальний характер подружній зв’язок між хрещеними чоловіком та жінкою є абсолютно нерозривним союзом.
Із вищесказаного можемо вирізнити дві істотні прикмети християнського подружжя: моногамія та абсолютна нерозривність.
Тут також хотів би зазначити, що, згідно з чинним церковним законодавством, хрещені особи, зокрема ті, які належать до католицької церкви, зобов’язані до канонічної форми вінчання, тобто до виявлення своєї подружньої згоди в храмі перед священиком, наділеним повноваженнями благословити це подружжя в імені церкви. Саме тому, якщо двоє католиків уклали лише цивільний шлюб, не дотримавшись приписів церковного права щодо канонічної форми вінчання, то перед церквою такий зв’язок не існує.
Чим є свята тайна подружжя для молодят?
Іноді трапляється, що двоє осіб бажають повінчатися в храмі тільки через традицію, мовляв, так заведено в нашому суспільстві, у моїй родині, у моєму місті чи селі тощо. Це означає, що вони не розуміють, чим є святе таїнство подружжя і яке значення воно має для життя чоловіка і жінки.
Безсумнівно, корисно було б спершу пригадати фундаментальне вчення католицької церкви про святе таїнство, задумавшись над його суттю. Якщо дуже стисло, то можемо зазначити, що святе таїнство – це видимий знак Божої благодаті, завдяки якій особа стає учасницею пасхального таїнства, а отже, обдарованою Божою силою для прямування дорогою особистого освячення та єдності із Господом.
Ісус Христос підносить подружній союз між хрещеними до гідності святого таїнства і тим самим наділяє чоловіка і жінку силою, яка допоможе їм ще тісніше поєднатись як між собою, так і з Господом Богом.
Отож, закликаючи католиків до канонічної форми вінчання, тобто до вінчання у храмі перед священиком, церква не лише застерігає від життя в гріху, тобто в неврегульованому перед Господом подружньому зв’язку, але також заохочує не вагатись перед прийняттям Божого благословення, що допоможе молодій сім’ї долати труднощі, зміцнитись у вірі, у пошані одне до одного, у терпеливості та любові.
В Україні трапляться різні випадки, коли чоловік або жінка кохають одне одного, незважаючи на конфесійну приналежність. Розкажіть, будь ласка, як католицька церква реагує на укладення шлюбу між католиками двох обрядів та між християнами різних конфесій?
Найперше необхідно зазначити, що чинне подружнє право католицької церкви передбачає чотири види подружжя: між двома католиками однієї церкви свого права (а таких є 23 східні католицькі та римо-католицька); між католиками різних католицьких церков свого права, наприклад між греко-католиком та римо-католичкою (такі подружжя називаємо міжцерковними), між особами, які належать до різних християнських церков, наприклад між католиком та православною (ці подружні союзи канонічне право окреслює як мішані подружжя), та між людьми, які належать до різних віросповідань, коли одна зі сторін є католицькою, а друга нехрещеною, наприклад між католиком та мусульманкою.
Отже, католицька церква не забороняє мішаних подружжів, однак висуває низку вимог, від виконання яких залежить можливість отримання необхідного дозволу для правосильного укладення таких союзів. Компетентною церковною владою, яка може дати дозвіл на укладення мішаного шлюбу, є місцевий ієрарх католицької сторони.
А вимоги, про які було згадано вище, такі: по-перше, католицька сторона повинна в письмовій формі заявити, що вона готова відсунути від себе небезпеку втрати католицької віри; по-друге, та ж сторона повинна дати обіцянку, що докладе всіх можливих зусиль, щоб діти цього подружжя були охрещені та виховані в католицькій церкві; по-третє, некатолицька сторона повинна бути своєчасно повідомлена про зобов’язання та обіцянку, які дала католицька сторона, і, нарешті, обидві сторони повинні бути ознайомлені із цілями (взаємне добро, народження й виховання дітей) та важливими ознаками подружжя (моногамність та нерозривність), яких не може відкидати жодна зі сторін.
І справді, в Україні нині досить багато мішаних шлюбів, адже на її теренах, окрім католицької церкви наявні також три православні. Досвід показує, що життя чоловіка й жінки, приналежних до різних християнських конфесій, іноді непросте, однак доволі часто саме такі шлюби стають прекрасним доказом екуменізму на практиці, свідченням того, що реалізація бажання Ісуса Христа, щоб усі були одно, можлива. Зі свого боку католицька церква через своїх душпастирів повинна огорнути особливою опікою такі християнські мішані пари.
Нерідко чоловік або жінка, поїхавши на заробітки в інші країни, зустрічає своє кохання та бажає одружитися з людиною, яка не є християнином. Що на такий випадок говорить католицька церква?
Справді, сьогодні можемо спостерегти, як швидко між державами зникають видимі та невидимі кордони, прикладом чого є Європейський Союз, та якою масштабною є міграція людей різних національностей та віросповідань в усіх континентах. Безсумнівно, така ситуація ставить як перед державами, так і перед католицькою церквою чималі виклики, до яких можемо без вагань зарахувати врегулювання шлюбів наших вірних, тобто католиків, із нехрещеними.
Чинне церковне законодавство, як було зазначено вище, іноді дозволяє укладення подружнього союзу, у якому одна сторона належить до католицької церкви, а друга є нехрещеною, але такий шлюб не можна укласти правосильно без відповідної диспензи (що є свого роду дозволом) місцевого ієрарха католицької сторони. Цю диспензу компетентна церковна влада надає лише після виконання умов, про які ми згадали, говорячи про мішані подружжя, та взявши до уваги низку інших обставин, серед яких релігійна приналежність другої сторони, місце проживання майбутнього подружжя тощо. Ось, наприклад, украй рідко церковний ієрарх може дати диспензу на укладення шлюбу католички із мусульманином, зокрема якщо вони бажають після одруження мешкати в одній із країн, де панівним віросповіданням є іслам. Причиною можливої відмови в цьому випадку є дбання церкви про збереження віри католицької сторони, адже із вищенаведеного прикладу досить імовірним є те, що католицькій стороні не вдасться виховати дітей християнами, та й дуже ймовірною є втрата її віри. Натомість, якщо бажають одружитись католик та мусульманка, та ще й проживати в одній із європейських країн, де ще існують сильні християнські цінності, ієрарх місця швидше дасть диспензу на такий шлюб. Однак необхідно наголосити, що католицька церква завжди дуже обережно та сумлінно досліджує кожну ситуацію пар, які бажають вступити в шлюб такого типу, і причиною не є бажання дотриматись суворості закону, але подбати про добро й спасіння людської душі. Адже саме воно є найвищим законом церковного правопорядку.
Також варто зазначити, що правосильний шлюб між двома хрещеними завжди сакраментальний, тоді як союз із нехрещеними не є святим таїнством, однак його все ж таки визнають церковним.
Чому католицька церква так пильно вивчає ситуацію щодо перепон до укладення подружжя? Яка мета цього?
Для укладення правосильного подружжя католицька церква вимагає наявності трьох головних елементів: правосильної згоди сторін, дотримання канонічної форми вінчання та відсутності розривних перешкод.
Якщо з боку принаймні однієї сторони існує якась канонічна перешкода позитивного, тобто людського, або Божого права, то шлюб, навіть якщо він укладений у парафіяльному храмі перед великою кількістю мирян та кількома священиками, – недійсний, неправосильний. Перешкоди є різні: вік, статеве безсилля, кровне споріднення, чинне попереднє подружжя, свячення, складений довічний обіт чистоти в чернечому інституті, духовна спорідненість, посвоячення та інше... Від деяких перешкод компетентна церковна влада може диспензувати, і тоді пара отримує дозвіл вступити в шлюб. Але ніяка людська влада не може звільнити від таких трьох канонічних перешкод: статевого безсилля, кровної спорідненості по прямій лінії та правосильного попереднього подружнього союзу.
Тому обов’язком кожного пароха чи уповноваженого ним священика в процесі безпосереднього приготування наречених до вінчання є уважна перевірка того, чи немає якоїсь розривної перешкоди, що б могла спричинити неправосильне укладення шлюбу. А виявивши таку перешкоду, подбати, якщо це дозволяє право, про отримання відповідної диспензи від компетентної церковної влади.
Знаючи різні випадки зі своєї практики, що Ви побажаєте парам, які мають намір одружитися?
Дуже багато на що хотів би звернути увагу тих, хто хоче вступити в подружній стан, проте наголошу на одному: не бійтеся святого таїнства подружжя, адже саме через нього на молодят сходить Божа благодать, яка здатна значно зміцнити любов та посприяти в побудові міцного християнського шлюбу. Не піддавайтеся негативному впливові деяких сучасних ідеологій, які переконують, що шлюб у церкві – це лише формальність та зайві зобов’язання. Щедре Боже благословення сходить на тих, хто шукає Господа та ходить Його дорогами.
Також хотів би закликати всіх, хто думає про одруження, серйозно підійти до справи приготування до цього важливого кроку. Не шкодуйте часу на те, щоб якомога краще пізнати вчення церкви про християнське подружжя, адже ці знання допоможуть успішно розпочати спільне життя й щасливо прямувати ним.
На закінчення застерігаю молодих від прийняття хибної думки, мовляв укладення шлюбу є маленьким життєвим фінішем. Зовсім ні! Обряд вінчання чоловіка і жінки знаменує новий початок, нове життя, яке, однак, вимагає багато терпеливості, стриманості, довіри одне до одного, взаєморозуміння, пошани та любові. Крокуючи з Богом, вінчана пара, безперечно, зможе досягнути цілі подружжя – побудувати затишний дім, де пануватиме любов, і, якщо на це Божа воля, залишити після себе потомство, виховане в християнському дусі.
Розмовляв бр. Яків Шумило, ЧСВВ
