Служіння Богові є одним з найважливіших у цивілізованій людській спільноті, тож не дивно, що серед священництва дуже багато представників знаті. Існує низка публікацій, присвячених родам Шептицьких, Шумлянських, Яворських, Винницьких, Ортинських, Сембратовичів та ін., серед яких – знані єпископи та митрополити. Варто зазначити, що служіння Христовій церкві в цих родинах передавали з покоління в покоління протягом 3–5 і більше століть. Яскравий приклад – графський рід Шептицьких. Не менший внесок у розвиток греко-католицької церкви зробили Бачинські, Попелі, Терлецькі, Головацькі, Турянські, Тустанівські. Дещо призабутим на їхньому тлі виступає давній рід Зарицьких гербу Новина.

     Витоків його ми не можемо точно відстежити, однак відомо, що 1683 р. за звитягу в битві проти турків під Віднем отримав шляхетство (нобілітацію) Стефан Зарицький. Його праправнук, Іван Зарицький, був учасником Варшавського повстання 1863–1864 рр. Переселившись на Галичину, він став греко-католицьким священником с. Мозолівка на Тернопільщині (нині це село Підгаєцького району Тернопільської області). У шематизмах греко-католицької церкви на Тернопільщині того періоду натрапляємо на ім’я сина о. Івана – Онуфрія Івановича Зарицького (1863–1917 рр.). Він не відзначився особливими заслугами, але був істинним слугою Божим, продовжуючи священницьку традицію в родині Зарицьких.

     У «Книзі копій грамот, які підтверджують шляхетство», що міститься в Центральному державному історичному архіві України у Львові, знаходимо записи ХIX ст. про ще трьох священників цього роду: о. Даніеля (Daniel) Зарицького – пароха с. Загірці (нині Лановецький район Тернопільської області); його сина, о. Олексія (Alex) Зарицького, та о. Івана (Jan) Зарицького з Тернопільщини.

     Та найвідомішим серед священників Зарицьких є о. Олексій, що жив і служив у ХХ ст. Його коріння – на Тернопільщині. Звідси в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. його предки переселилися на Львівщину, створивши нову гілку великого роду.

     Олексій Зарицький, син Василя, народився в с. Більче Миколаївського району на Львівщині 17 жовтня 1912 р. Протягом 1922–1931 рр. навчався в Стрийській державній гімназії, по закінченню якої вступив до духовної семінарії Львівської архієпархії УГКЦ. Тайну священництва прийняв з рук митрополита Андрея Шептицького 1936 р. Відтак починається душпастирська діяльність о. Олексія в Нижній Стинаві, Струтині, Рясному-Руському, Рясному-Польському.

     Отець Зарицький не прийняв рішення Львівського псевдособору 1946 р., який ліквідував УГКЦ, за що був заарештований і 6 місяців просидів у Золочівській тюрмі. Повторний арешт відбувся 10 жовтня 1947 р.: священника запроторили до тюрми на вулиці Лонцького у Львові. Його засудили до восьми років ув’язнення у виправно-трудових таборах.

     Заслання отець відбував у різних місцях: Тайшетлаг на околицях Іркутська, Дубравлаг у Мордовії та Омлаг у Сибіру, поблизу Омська. У грудні 1954 р. його звільнили, проте без права повернення в Україну. 26 жовтня 1957 р. військовий трибунал ПрикВО реабілітував о. Олексія Зарицького. Відтак почалася його місіонерська діяльність. Він відправляв богослужіння як у візантійському обряді (для українців і росіян), так і в латинському (для поляків та німців), працював у Самарі, на Уралі, в Оренбурзі, у Казахстані. Отець Олексій змінював місце проживання та ніде не був прописаний. У 1955–1961 рр. його декілька раз затримувала міліція, але тільки давала попередження й відпускала.

     У травні 1962 р. о. Зарицького затримали в Караганді за «бродяжництво» й засудили до двох років позбавленння волі з відбуванням покарання в поселенні Долинка Карагандинської області. Тут у нього загострилася давня хвороба шлунка, самопочуття значно погіршилося. 30 жовтня 1963 р., на 52-му році життя в таборі Долинка поблизу Караганди о. Олексій помер. Похований там же, але стараннями парафіян із Західної України був двічі перепохований. Прах отця спочив на кладовищі села Рясне-Руське – місці його колишнього душпастирування.

     27 червня 2001 р. у м. Львові під час святої Літургії у візантійському обряді за участю Папи Івана Павла ІІ відбувся обряд беатифікації о. Олексія Зарицького.

     Ми згадали декількох священників Зарицьких УГКЦ. Принагідно зауважимо, що є Зарицькі, що служили в інших конфесіях, як, наприклад, наш сучасник Сава Зарицький, протодиякон Спасо-Преображенського собору м. Києва, ПЦУ.

     Цей короткий огляд дає підстави зарахувати рід Зарицьких до когорти відданих Україні та Христовій церкві, тих, хто зробив значний внесок у її збереження й розвиток.

Олег ПРИЙМА, доцент,

 кандидат медичних наук