СИМОН З КИРИНЕЇ
І знов упав Христос недуж…
Хто далі хрест важкий нестиме?
Тут нагодивсь смиренний муж
із Киринеї-міста – Симон.
О Симоне! Чи знаєш ти,
яка для тебе честь велика:
Хреста спасенного нести,
якого ніс Сам Спас-Владика?
І на якому Він повис
заради нашого спасіння.
Пробитий бік… і мокрий спис.
Гробниця. Камінь. Воскресіння.
О Симоне! – блаженний ти…
І нам віддяка є навзаєм:
Хто вірить, тим свої хрести
Ісус нести допомагає.
ЙОСИФ АРИМАТЕЙСЬКИЙ
А що йому синедріон?
Він сам – людина чесна й строга:
Мойсея пильнував Закон
і шанував Христа як Бога.
І він, і лячний Никодим
були Христу таємно вірні.
…Осанна! В’їзд в Єрусалим,
Ісус на ослику покірнім.
А Йосиф в збудженій юрмі
мовчав, самотній у печалі,
бо потім… Потім ті самі
“Розпни! Розпни!” – в злобі кричали.
Він віри не афішував.
Пилат збагнув його жалобу,
дав дозвіл… Йосиф тіло зняв
і ще до ночі спеленав,
дав миро із пахучих трав
і з Никодимом вклав до гробу.
О Йосифе! Віків стерня,
нові хрести – до небокраю…
І я (бо ми немов рідня)
із свічкою тепер щодня
таких людей, як ти, шукаю.
ВЕРОНІКА
Він двигав хрест… А на лиці –
І кров, і піт. Живі рубці.
Вуста спеклись. Чоло – у терні,
А доокіл – прокляття черні.
І раптом – чи не дивина? –
Знайшлась розрадниця одна.
І хто вона: заможна? бідна?
Жона чи діва?..
В цю хвилину
Зірвала з голови хустину –
І до Спасителя підбігла,
І м’яко біль з обличчя стерла…
Сльоза сяйнула – долі перла…
І на хустині тій, як милость,
Обличчя те святе відбилось.
..........
Століть невтомна течія…
За всіх боюсь. Розп’ять – без ліку.
І в жінці кожній прагну я
Впізнати давню Вероніку.
