Тато мене не чує.
Тато мене не бачить.
Десь без мене сумує.
Косу, напевно, мантачить.
Косу, бо трави по плечі
Виросли. Вже й старіють.
Мати стоїть біля печі,
Ноги на холод ниють.
Мати стоїть, чекає.
Батько все косить і косить.
Хто його погукає,
Хто до стола запросить.
Час пролетів, як вітер.
Двадцять вже літ без тата.
Час мої сльози витер.
Лише сорочка картата.
Лише сорочка у скрині.
Там і стара маринатка.
Лиш портрет у хатині
І на ряденці латка.
Вже не трава, а сіно.
Всі поля у копицях.
Літо ховається в сіни,
Смажиться у метлиці.
Літом ви народились,
Таточку мій, пам’ятаю.
Ну а зимою спочили
Й вирушили до раю...
Галина Потопляк. 2019
