Коли ти наближався до Дамаску,
Тоді тебе торкнула Божа ласка,
Було це світло з неба осяйне.
Ти впав на землю, як підтятий колос,
Аж тут почувся незнайомий голос:
“Чом, Савле, переслідуєш Мене?”
І ти в цю мить зробився невидючим,
А голос далі промовляв могучо:
“Це Я, Ісус, якого розп’яли...”
Мужі, що йшли з Тобою, оніміли,
Що сталося, ніяк не розуміли, –
Тебе сліпого в місто повели.
Три дні ти був обнятий темнотою,
Та знав: важливе сталося з тобою,
Тому тривав у пості й молитвах.
Послав Христос Ананію до тебе,
Святим хрещенням пригорнув до Себе,
Щоб ти підносив Церкву у віках.
І вмить, немов луска з очей упала,
Та це було для тебе лиш началом,
Бо з вірою своєю ти не кривсь.
Бентежив ти юдеїв щораз більше,
Звіщаючи безстрашно слово віще:
Ісус – Христос, мені Він об’явивсь.
Тобі відкрилися нові висоти
І людська злоба, і людські скорботи,
Тобі Христос являвся ще не раз.
Вливав в зболіле тіло свіжі сили,
Щоб Правду Божу люди полюбили,
Щоб ти спішився, бо короткий час.
Своїм громадам ти писав Послання,
Спізнав гоніння люті і страждання,
Але душі твоїй чужий був страх.
І хоч давно заглада чатувала,
Та від меча любов твоя не впала, –
Вона і на землі, і в небесах.
О. Василь Мендрунь, ЧСВВ