Надія ГАВРИЛЮК, м. Київ
Чи то голос у храмі, чи ридання у Рамі?
Чи гірке голосіння, мов вода раптом згіркла?
Плач роз’ятрює тугу, сум роз’ятрює рани,
День зникає у тіні — враз зривається зірка.
Доля вражена смутком. Як ридання спинити?
Не бажає потіхи, за дітьми серце крає...
Їй здається — обірвано голосів ниті
Вражими чобітьми, і рятунку немає.
Їй здається, що руки і ноги безсилі,
Зір спинився назавжди на єпітрахилі:
Сім хрестів, мов щоденне страждання її,
Таїнств сім, що спізнала в душевнім вогні,
І постійна надія на милість Господню,
Що до неї, Рахілі, Сам озветься сьогодні:
— Стримай очі від сліз, голосити скінчи,
Бо не марний у неба постійний твій чин,
Всі хрести поклади на потоки життя —
Осолоджу їх Сам, верну кожне дитя.