Говорячи про перебування Андрея Шептицького в Кристинополі, найчастіше згадуємо три факти: він склав тут вічні обіти; був професором і навчав василіянських студентів; заснував у Волсвині перший осередок ченців-студитів. Проте це далеко не все. Спробуємо ж на основі відомих публікацій та документальних архівних свідчень розширити й поглибити наші знання про Андрея Шептицького та Кристинопіль.

Брат Андрей Шептицький ЧСВВ, Прилбичі, 1889 рік

Вічні обіти в Кристинополі

Закінчивши навчання й склавши загальний іспит (т. зв. ad gradum) перед комісією єзуїтів (тоді ще тривала Добромильська реформа василіян, яку здійснювали єзуїти), на початку серпня 1892 року бр. Андрей Шептицький приїхав до Кристинопільського монастиря, щоб приготуватися до вічних обітів[1]. Настоятелем цієї обителі тоді був о. Францішек Радецький — єзуїт, поляк родом із містечка Новий Яричів неподалік від Львова.

Брат Андрей відбув наодинці вісім днів реколекцій, а за день до складення вічних обітів написав заяву щодо права власності: «Зрікаю ся на річъ конгрегації руской Чина св. Василія Великого всіхъ прав реальныхъ, въ котрыхъ посіданю єсмъ або до котрыхъ могу колись тытулъ набути. Монахъ Андрей Алекс. Романъ Шептицкій р. с.». Документ датовано 13 серпня 1892 року, своїми підписами його засвідчили василіяни — о. Виссаріон Кулик й о. Єронім Малицький.

Акт зречення майна, Кристинопіль, 13 серпня 1892 року

Наступного дня, 14 серпня 1892 року, бр. Андрей Шептицький склав вічні обіти, або торжественну професію. Акт професії належить до публічних і завжди відбувається в церкві під час співаної служби Божої. На свято з’їхалася родина й знайомі бр. Андрея. Для гостей улаштували прийом у покоях графа Вишнєвського.

Формула складення вічних обітів бр. Андрея Шептицького ЧСВВ, Кристинопіль, 14 серпня 1892 року

Саме після складення вічних обітів у Василіянському чині брат Андрей Шептицький, що був римо-католиком, офіційно став греко-католиком (як це було приписано папським листом Singulare praesidium Льва ХІІІ, що започатковував Добромильську реформу василіян) і водночас здобув право та допуск до священницьких свячень, які отримав 28 серпня 1892 року в Перемишлі з рук Перемишльського єпископа Юліяна Пелеша.

11 вересня новоієрей Андрей відслужив свою першу Божественну літургію (приміцію) в рідних Прилбичах. Отець Йосафат Скрутень ЧСВВ, уродженець Пархача / Межиріччя, автор статті «У чернечій келії» про Андрея Шептицького як монаха-василіянина, зазначає, що в той короткий період після свячень і до призначення магістром для новиків у Добромилі о. Андрей якийсь час проживав у Кристинополі і «звідси часто вибирався до сусідніх церков, монастирів, замчищ і розвідував за антиками, щоб опісля, у відповідній порі, набути се для монастирського музею та архіву» [1, с. 264–265].

Відвідини Кристинополя й Пархача, 1897 рік

Три роки (1893–1896) ієромонах Андрей Шептицький був магістром (учителем) новиків у Добромильському монастирі, а потім став ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові. Наступні два роки (1896–1898) були чи не найактивнішими в його священницькому житті. Це період постійних роз’їздів по всій Галичині з проповідями, реколекціями, місіями та іншими душпастирськими акціями.

Отець-ігумен Андрей Шептицький ЧСВВ серед «мужів довір’я» митрополита Сильвестра Сембратовича, Львів, 29 жовтня 1896 року

У червні 1897 року він побував із проповідями в Пархачі з нагоди відновлення обітниць тверезості. Про це читаємо в хроніці Кристинопільського монастиря (мова оригіналу збережена):

«4.6.[1897] …Въ ночи приѣхавъ зъ оказіѣ торжества въ Пархачи “Обновлення св. тверезости” зъ проповѣдями О. Шептыцькій.

Дня 5.6 въ суботу 4 отцѣвъ поїхало по обѣдѣ до Пархача зъ сповѣдями. О 5 год. була Литія по котрій О. Шептыцькій выголосивъ проповѣдь и повернувъ додому. Прочи 3 ОО заночовали въ Пархачи.

Дня 6.6 Утренѣ въ дома небуло, але була одна чит. Сл. Б. і о год. 10½ Сл. Б. співана. Процесия зъ вітси вийшла до Пархача о год. 8, прийшла на місце о 10. Кромѣ нашои процессіѣ були єще з Сѣльця, з Яструбичъ и зъ Ванева и зъ Городища. Люда була тьма — бо погода черезъ цѣлий день спріяла. Священикôвъ кромѣ нашихъ було чужихъ 4: О. Чернецькій зъ Сѣльця белз., О. Лаврецькій зъ Добрачина, О. Пелеховичъ молодый зъ Ванева, О. Матвіясъ зъ Яструбичъ Сотрудникъ. Проповѣдей було 4: одна по Утрени (О законѣ людей свѣцких по свѣтѣ). Друга по евангелію, трета при св. Причастію, четв. при Крестѣ св. Твер. Всѣ мавъ О. Шептыцькій. Целєбровавъ о. Пелеховичъ бо запрошеный О. Чеховичъ зъ Сокаля не прибувъ. Набоженьство закôнчило ся о год 5. На обѣдѣ булисьмо у п. Мадейськои.

Дня 8 вôдѣхавъ О. Шептыцькій на реколєкціѣ до Перемишля» [2, арк. 12–12 зв].

Однак у монастирській хроніці не все записано про тодішній приїзд о. Андрея Шептицького до Кристинополя. Сам о. Андрей у своєму щоденнику, який почав вести того ж таки 1897 року, зазначає, що 6 червня він мав ще п’яту проповідь, але вже в монастирській церкві, і провів «заложенє закону ЧСВВ» — іншими словами, заснував братство мирянського Чину Святого Василія Великого (інша назва Третій Чин). Наступного дня, 7 червня, увечері він знову мав проповідь про «законъ», а 8 червня поїхав до Перемишля давати реколекції [3, арк. 1 зв].

Професор Шептицький у Кристинополі

Отець Андрей Шептицький був ігуменом Львівського монастиря Святого Онуфрія з 23 червня 1896 року [4, с. 12] до 26 серпня 1898 року й передав цей обов’язок о. Платоніду Філясу [5, с. 13]. Невдовзі, імовірно, на початку вересня (диспозицію на наступний рік протоігумен подавав для всіх монастирів переважно на початку вересня), він переїхав на нове місце призначення — до Кристинопільского монастиря.

Згідно з Каталогом чину на початок 1899 року всього в Кристинополі було 27 ченців, із них 4 єзуїтів: ігумен Станіслав Ліц, котрий викладав порівняльне богослов’я і був префектом студентів; Ян Закжевський, професор догматики (ранішній курс); Вацлав Лев, професор Святого Письма; бр. Миколай Лісовський, фіртіянин і кравець; решта 23 ченці — василіяни, більшість — священники, п’ятеро старших: крім о. Шептицького, Йосиф Пеленський, співробітник адміністратора парафії; Юліян Дацій, професор канонічного права, магістр сестер служебниць і місіонер; Мар’ян Повх, адміністратор парафії й місіонер; Теодозій Куницький, проповідник і сповідник. Інші 10 священників — це студенти 2 (троє), 3 (один) і 4-го (двоє) року богослов’я, вони, очевидно, також за потреби допомагали в роботі в монастирській церкві, що була парафіяльною, і в дочірніх церквах у Новому Дворі, Клюсові, Пархачі й Городищі. На першому році богослов’я було четверо братів-студентів. Для різної праці в монастирі (на кухні, в інших приміщеннях) були призначенні четверо братів-помічників [5, с. 5–6].

Фрагмент Каталогу ЧСВВ на 1899 рік, який містить інформацію про Кристинопільський монастир

Які ж обов’язки за час перебування в Кристинопільському монастирі виконував о. Андрей Шептицький? Він викладав моральне богослов’я, а також вечорами мав курс догматичного богослов’я; був консультором (радником) монастиря, сповідником для ченців обителі; пояснював братам-помічникам пункти для ранішнього розважання / роздуми [5, с. 5]. У Кристинополі о. Андрей набагато менше займався місіями й реколекціями, порівняно, наприклад, зі Львовом. Звичайно, викладацької справи він не занедбував, та все одно часто бував у роз’їздах, тому в праці на парафії (мається на увазі здійснення т. зв. треб: хрестин, шлюбів чи похоронів) практично не брав участі.

Запис про похорон Анни Теленько в Пархачі

У метриках кристинопільської парафії за 1898 / 1899 роки зафіксовано лише один факт про чин похорону, який здійснив о. Андрей. 18 вересня 1898 року в селян із Пархача Стефана й Анастасії Теленьків померла дочка Анна. Немовляті було всього лиш три з половиною місяці. Причина смерті — дифтерія. Наступного дня о. Андрей Шептицький поховав дитину [6, с. 295].

Також не надто часто о. Шептицький мав головні служби Божі з проповідями в монастирській церкві. Саме з його кристинопільського періоду збереглася «Книга запису проповідей у Кристинопільській парафіяльній церкві руського обряду від 1898 року». У ній знаходимо, запис про те, що 1898 року о. Андрей проповідував у 19-ту неділю після Зіслання Святого Духа (Луки 6 зачало «Про любов до ворогів») — пояснював парафіянам недільний апостол [7, с. 19]; у 23-тю неділю після Зіслання Святого Духа (з Євангелія від Луки «Про оздоровлення біснуватого») пояснював про значення обряду монашої професії [7, с. 23]; у 28-му неділю (із Луки «Про покликаних на вечерю») висвітлював деякі пункти постанов Львівського синоду 1891 року, зокрема про: 1) спосіб причастя; 2) про часту сповідь [7, c. 28]; на свято Миколая він говорив про ревність святого Миколая в обороні божества Ісуса Христа проти Арія та про пошану до священників на текст апостола «Коріться вашим наставникам» [7, с. без. н.]; у день Собору Пресвятої Богородиці говорив про родинне життя за взірцем Пресвятої Родини [7, с. без. н.]. 1899 року зафіксовано лише одну його проповідь — на Вознесіння: про віру і про любов до Ісуса Христа [7, с. 55].

1–3 листопада 1898 року о. Шептицький від імені кристинопільського ігумена взяв участь у Перемишльському єпархіальному синоді й навіть був обраний виконувати там обов’язок експерта-богослова («функціонера») [8, c. 38].

Як консультор (радник) монастиря о. Шептицький узяв участь у трьох монастирських нарадах. Перша відбулася 14 вересня 1898 року. На ній були присутні: отець ректор / ігумен Станіслав Ліц, єзуїт; о. Ян Закжевський, єзуїт; о. Андрей Шептицький і о. Юліян Дацій. Обговорювали питання приєднання парафії у Волсвині до Кристинопільської парафії. Учасники другої наради, що відбулася 10 січня 1899 року, — о. Ліц, о. Шептицький, о. Дацій і о. Мар’ян Повх. Темою зустрічі знову був Волсвин, зокрема говорили про те, що за умови приєднання там могли б проживати один отець із двома братами, які займалися б господаркою. Третя нарада відбулася 7 червня 1899 року. Учасники ті самі, що й на попередній, от тільки о. Андрей Шептицький виступав уже як єпископ-номінат (Цісарська номінація на Станиславівського єпископа відбулася 1 лютого 1899 року.) Цього разу більшої уваги надали домашнім справам, а саме питанням раціонального використання монастирських келій і монастирських коштів [9].

Отець Андрей Шептицький ЧСВВ — засновник ордену студитів

Отець Андрей Шептицький від початку свого священницького служіння, особливо як учитель новиків у Добромилі, виношував ідею повернення чернецтва до давньої візантійської духовності, відновлення його давніх східних традицій. Він пробував реалізувати це в добромильському новіціяті, але ідеї о. Андрея Шептицького не знайшли прихильності в єзуїтів-реформаторів та більшості реформованих василіян, які потрактували його заходи як «реформу в реформі» [10, с. 113].

Бувши ігуменом Львівського монастиря, свідомо чи не свідомо він підготував ґрунт для реалізації свого задуму в реальність, проте в інший спосіб. Як проповідник і провідник місій по селах і містах Галичини, о. Андрей заохочував людей поглиблювати духовне життя, об’єднуватися в братства мирянського Чину Святого Василія Великого. Однак у цих мирянських братствах з’являлося дедалі чоловіків, які хотіли практикувати чернечий спосіб життя. Переважно це були прості селяни, неграмотні, які не володіли якимись ремеслами, що суперечило одній з умов вступу до єдиного тоді греко-католицького чину. Про своє бажання бути ченцями вони писали василіянам, зокрема о. Шептицькому.

І саме Кристинопіль став ідеальним місцем утілення цієї ідеї. Буквально за три тижні після переїзду сюди, 22 вересня 1898 року, о. Андрей у порозумінні з ігуменом обителі о. Станіславом Ліцом ТІ поселив на монастирському фільварку в Новому Дворі перших двох кандидатів до нового згромадження Товариства Христового, як його спочатку називали. Відразу почали зголошуватись й інші кандидати. У Новому Дворі бракувало місця, тож 10 жовтня кількох із них, а потім і всіх перевели до іншого монастирського фільварку у Волсвині.

Отець Андрей навчав кандидатів молитися, особливо Ісусову молитву, давав їм короткі науки про чернече життя й обіти, заохочував читати Святе Письмо, а коли не мав змоги прибути особисто, то просив когось з ієромонахів замінити його [11, с. 36–37]. Шептицького називали не інакше, як отець Провідник і дуже боялися, аби його не взяли на єпископа [11, с. 37, 39].

Однак це таки сталося: 1 лютого 1899 року цісар Франц Йосиф І номінував о. Андрея на Станіславівського єпископа, 19 червня цього ж року номінацію підтвердив Папа Лев ХІІІ, а 17 вересня у Львові відбулися єпископські свячення. Ставши єпископом, Андрей Шептицький на деякий час припинив сприяти молодій чернечій спільноті, але, коли був інтронізований на митрополита, у січні 1901 року перевів братію у львівське передмістя Вульку [12, с. 55].

Так Кристинопіль став для о. Андрея Шептицкого місцем реалізації деяких його ідей та своєрідним стартом до подальшого служіння як єпископа й митрополита Української греко-католицької церкви.

Фото на прощання (?) єпископа-номіната Андрея Шептицького з ченцями Кристинопільського монастиря, Кристинопіль, літо (?) 1899 року

Як пам’ятка про перебування о. Шептицького в Кристинополі залишилась нам одна-єдина фотографія [13, арк. 7 зв], і видається, що зроблена вона була на прощання його з Кристинополем. На світлині єпископ-номінат Андрей Шептицький сидить посередині, поруч справа — о. Станіслав Ліц; зліва — о. Василь Чернецький, парох Сільця Белзького. Також на фото бачимо Юліяна Дація, Макарія Каровця, Анастасія Калиша, Софронія Соколовського, Мар’яна Повха, Арсенія Лозинського та ін. Про точну дату фотографії не сказано ні в монастирській хроніці, ні в щоденнику Шептицького, однак можемо припустити, що зроблена вона влітку 1899 року.

Використана література й джерела:

1. О. Йосафат Скрутень ЧСВВ У чернечій келії, в: Добромильська реформа і відродження Української Церкви…. — Львів «Місіонер», 2003. — С. 259–269.

2. ЦДІАУЛ. — Ф. 684. — Оп. 1. — Спр. 3067«а»: Хроніка реформованого [Кристинопільського] монастиря з попередньою історичною довідкою (1888–1907). — 52 арк.

3. ЦДІАУЛ. — Ф. 358. — Оп. 1. — Спр. 28: Записні книжки, щоденник Шептицького А. за 1897–1914 роки. — 270 арк.

4. Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Reformationis Dobromilensis sub regimine PP. Soc. Jesu anno 1898, Żółkieviae, Ex typographia PP. Basilianorum. — 1898. — 24 p.

5. Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Reformationis Dobromilensis sub regimine PP. Soc. Jesu anno 1899, Żółkieviae, Ex typographia PP. Basilianorum. — 1899. — 27 p.

6. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, Zespół 298, Sygnatura 391: Księgi metrykalne urodzeń, ślubów, zgonów parafii Krystynopol z filiami: Horodyszcze Bazyliańskie, Klusów, Nowy Dwór, Parchacz, 362 s.

7. Archiwum Ojców Bazylianów w Warzawie, sygn. Krystynopol 42: Prospectus dictarum concionum in Ecclesia parochiali rith-ruth Christinopolitana ab anno 1898 (Книга запису проповідей у Кристинопільській парафіяльній церкві руського обряду від 1898 року), нумерація посторінкова неповна.

8. Соборъ рускій епархіяльный Перемыскій вôдправленый въ роцѣ 1898 Константиномъ Чеховичемъ епископомъ Перемыскимъ, Самбôрскимъ и Сянôцкимъ…. — Львôвъ 1899. — 91 с.

9. Archiwum Ojców Bazylianów w Warzawie, sygn. Krystynopol 29: Домові консульти Кристинопільського монастиря від 20 жовтня 1896 р. до 23 квітня 1918 р., без нумерації.

10. О. д-р Станіслав Чесляк ТІ Отець-єзуїт Войцех-Марія Баудісс і Добромильська реформа Чину Святого Василія Великого, в: Добромильська реформа і відродження Української Церкви…. — Львів: «Місіонер». — 2003. — С. 95–115.

11. Як постали студити, в: Лавра. Часопис Монахів Студитського Уставу. Ч. І. — 1998. — С. 35–40.

12. Єродиякон Мануїл Історія Свято-Успенської Унівської Лаври та студійського монашества. — Львів: «Свічадо». — 2005. — 172 с.

13. ЦДІАУЛ. — Ф. 684. — Оп. 1. — Спр. 2101: Збірник документальних матеріалів, підготовлених у Лаврівському монастирі свящ. Йосафатом Скрутенем до історії монастирів ордену Василіан в Галичині. — 101 арк.

Ієромонах Єронім ГРІМ ЧСВВ

Сайт: osbm.in.ua