Люда Бублик
авторка

 Є книжки, які виношуються роками. Спочатку виникає ідея, яку автор довго обдумує, перевіряє, оцінює. Потім починає збирати матеріал, записувати окремі думки, перевіряти факти. А є такі, як оця – вихор. Ти не плануєш її, не складаєш графіку роботи, не сидиш роками в архівах… Ти навіть не маєш спеціально виділеного часу, щоб працювати над нею. Вона виринає як ідея тоді, коли ти заклопотаний і повністю захоплений терміновими та надтерміновими справами, що займають увесь твій тиждень, включно з вихідними. Книжка постає, бо не може не постати, вона народжується сама собою – бо має народитися. Бо вона вже давно була написана, але не викладена на папір. Автор повинен тільки встигати записувати одну за одною думки, факти, спогади. Зустрічаєш людей, які, говорячи про когось чи про щось зовсім інше, розказують тобі історію, деталі, що залишаються в пам’яті. Читаєш добру книжку на ніч, переглядаєш старі знимки в гостині у знайомих, бачиш календар, якому з десяток років, чуєш старовинний романс… І все починає складатися в одну картину, з головним героєм і багатим історичним тлом. Ти розумієш, що не маєш вибору, – мусиш передати те, що бачиш, чуєш і відчуваєш.

Такою стала книжка «Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик», що вийшла на початку 2018 року у видавництві «Місіонер». Написав її сам отець Партеній Павлик – своїм життям. Людина абсолютно унікальна, людина – епоха, людина – світ, людина – глибина, людина – висота. І надзвичайно скромна! Отець протягом нашого кількагодинного спілкування не сказав про свої заслуги ані словечка! Усе, що в цій книжці є про нього, – або з розповідей родини отця чи тих, хто його знає особисто (насамперед – владика Гліб Лончина, але й інші отці, дипломати, науковці), або з зібраного по зерняткові з книжок і публікацій про інших людей. Кажуть: «Закрився в монастирі від світу»… Так воно і є. Отець не виходить (принаймні тепер) у світ, але вікна й двері для того світу в нього завжди нарозтвір. Він орієнтується в найсвіжіших новинах, добре знає, що зараз діється в політиці на міжнародній арені, особливо цікавиться Україною. Читає (кількома мовами), аналізує, робить свої висновки. А через розтворені двері радо приймає гостей, які часто відвідують його, бо доторкнутися душею до такої людини – це збагатитися неоціненно і незмірно. Отець – це історія Перемищини і переслідувань нашої Церкви, викладена від першої особи – учасника.

     Говориш з о. Партенієм – надзвичайно проста і відкрита людина, яка з висоти свого майже столітнього віку споглядає цей світ цікавими всього навколишнього очима. А вслухаєшся в його розповіді – глибокий аналітик, уважний обсерватор подій у політичному, релігійному, загалом у суспільному житті Європи. Отець Партеній є свідком трагічної історії тисяч українських родин, вигнаних із рідних земель політиками, які переділювали світ, перекроювали по живому людські долі. У віці 16 років, коли він став на свою дорогу в житті, безсумнівно, не вибирав її так, як зазвичай людина вибирає – після студій, побаченого і порівняного. Це було, радше, Провидіння, яке покерувало долею молодого хлопця з-під Перемишля. А він послухався того Провидіння і з повною покорою його прийняв. Молодий безвусий юнак із Перемиської ґімназії, о. Партеній Петро Павлик став переконаним українцем-патріотом, гуманістом, попри всі життєві труднощі і випробування, – великим життєлюбом, мудрою і шляхетною особистістю, Людиною з великої букви. Перейшовши по життю ціле століття з усіма його жахами і дивами, випробуваннями і досягненнями, він став взірцем, гідним наслідування для сучасних духовних і світських українців, передовсім у плеканні духовних цінностей, у справі служіння Богові й Україні.

     Із процесом створення книжки пов’язано кілька майже містичних ситуацій, що стало підтвердженням того, що вона повинна бути написана і вийти друком. Коли текст був готовий (як авторці здавалося, в повному обсязі та кінцевому варіанті), треба було уточнити прізвище сестри-василіянки, розповіді якої про переслідування Української Греко-Католицької Церкви в комуністичні часи використані у книжці. Сестра, довідавшись, про кого книжка, знайомить авторку з найближчою родиною о. Партенія у Львові. Родички розповідають багато цікавого з приватного життя ченця, діляться унікальними фотографіями, частині яких минула сотня років. Книжка переписується наново.

     Коли завершений текст уже верстали, а художник працював над обкладинкою, авторка відвідала свою дочку, що вчиться в Перемишлі й мешкає в монастирі сестер-василіянок. Увечері, коли лягали спати, захотіли почитати псалми. Дочка пішла до бібліотечки сестер, доступної для гостей монастиря. Псалтиря не було – приносить Святе Письмо. І тут виявляється, що саме про це видання з 1963 року розповідає у книжці о. Партеній тривожну історію, яка сталася при перетині кордону з СРСР і могла закінчитися його арештом та засланням на Сибір. А за два дні, вже у Львові, телефонує родичка о. Партенія і розказує, що переглядала родинну бібліотечку та знайшла дві книжки, які, можливо, будуть цікаві. Ними виявляються «Молитовник» і «Катихизм» – ч. 1 і ч. 2–3 із серії «Богослужбові і богомільні писання Верховного Архієпископа–Митрополита», заснованої Патріярхом Йосифом Сліпим після повернення з 18-літнього заслання на Сибір. Серія видавалася українською мовою у Ґроттаферратській друкарні, де працював о. Партеній. В одному з тематичних досліджень певного українського науковця було написано, що у Ґроттаферраті друкувалися книжки українською мовою, але дотепер не вдалося знайти документального підтвердження цього. Натомість російські дослідники твердо переконують, що в тамтешній василіянській друкарні виходили книжки російською, а не українською мовою.

     Є політики, культурні й релігійні діячі, які в силу обставин, займаної посади чи особистих амбіцій голосно заявляють про себе, розповідають цілому світові про свої досягнення і винаходи. Може, це й правильно і навіть корисно для самої справи. Але є, як я їх називаю, скромні творці історії. Вони щодня, щогодини протягом багатьох десятків років своєю невтомною, звичною для них працею творять історію нашої Церкви, нашого Народу. І за це не очікують слави, визнання, ба навіть категорично заперечують проти будь-якого розголосу свого імені та заслуг. Одним із таких є отець Партеній Петро Павлик, життєвий шлях якого розпочався неподалік Перемишля, а тепер добігає вже сотні років у монастирських стінах Ґроттаферрати, що біля Рима. Ми маємо обов’язок зберегти і плекати створене по світі такими Українцями, як о. Партеній. Щоб знати, де наше коріння, якого ми роду-племені. Саме з такою метою написана ця книжка.