Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри!
Четвертий воєнний вересень в Україні. Тривожний, як і попередні, але болючіший, бо побільшало втрат і болю. Гинуть наші захисники на фронті, гинуть цілі сім’ї від обстрілів поза лінією зіткнення. Школи та виші почали свою роботу, однак учнів і студентів значно поменшало. Нація опинилася перед загрозою зникнення. Чи втримаємося цього разу? Відповідь очевидна: якщо покладатимемо надію на Бога, Творця історії, якщо орієнтуватимемося на своїх духовних лідерів – то так. Стоїмо, бо маємо сильне підґрунтя.
Цього літа наша Церква урочисто відзначала 160-річчя від дня народження праведного Митрополита Андрея Шептицького. Пам’ятні заходи відбувалися також і на державному рівні. Особистість великого Митрополита багатогранна, його вага в житті українців неоціненно важлива, його думки завжди актуальні, багато його висловлювань стали крилатими. З огляду на теперішню ситуацію доречно згадати пастирський лист, радше трактат, Андрея Шептицького «Як будувати Рідну Хату?», що вийшов у грудні 1941 року. Нагадаємо, що Друга світова війна вже вирувала й забирала життя. Перед тим була Перша світова, голодомор, більшовицькі репресії на Наддніпрянській Україні, пацифікація в Галичині. Рахунок жертв серед українців ішов на мільйони чи навіть на десятки мільйонів.
Митрополит у силу своєї освіти, духовного покликання й суспільного статусу розумів політичну ситуацію як ніхто інший. І що ж він чинить? Продовжує будувати Рідну Хату: відкриває музеї, навчальні заклади, фінансово підтримує митців, провадить перемовини з усіма владами, під пануванням яких опинялися українці, апелює до світової громадськости та світових політичних лідерів… Із приходом московського й німецького тоталітарних режимів не втікає до Ватикану, хоч міг би. Натомість невпинно, сміливо й жертовно рятує свій народ (і не лише свій) молитвою, словом і конкретними діями. Схиляємо в пошані голови, дякуємо Богові за таку постать у нашій історії.
Сьогодні Рідна Хата знову у вогні. Її щоденно рятують мільйони українців – хто на фронті зі зброєю, хто в тилу працею і донатами. Тисячі й тисячі віддають найдорожче – життя, аби лиш стіни нашого Дому не обвалилися. Цього літа загинув на фронті мужній воїн, доброволець Андрій Свистільник – чоловік нашої Насті Зорі – дизайнерки і верстальниці «Місіонаря». Я не знаю, чи Андрій читав пастирського листа Андрея Шептицького «Як будувати Рідну Хату?» чи якісь інші твори Митрополита, але цих двох чоловіків об’єднує те, що вони були «оживлені одним духом», будували й захищали Рідну Хату. Кожен на своєму місці й у свій відведений Господом час. Бо це Божий і природний закон. Прошу, дорогі мої, помоліться за вічний спочинок воїна Андрія і за те, аби всемилостивий Господь давав сили продовжувати жити його дружині Анастасії. Нашій невтомній Насті, яка ввечері встигала доверстати й ще раз перевірити черговий номер «Місіонаря», а вдосвіта поспішала на фронт до чоловіка, зісно ж, не з порожніми руками.
І наостанок. Болючою темою сьогодні є ухилянство від служби в ЗСУ. Що ж, і колись не всі йшли на Січ. Були козаки і були гречкосії. Людська природа незмінна. Україна в дивовижний спосіб збереглася саме завдяки таким лицарям духу і чину, як два Андрії – Андрей Шептицький та Андрій Свистільник.
Націю тримає ядро. Наша молитва має линути до Господа, щоб це ядро збереглося. Інакше – смерть, і в Божому винограднику на один квітник стане менше. Поки що ми там є, хоч обпалені, прополені, але живі. Бог випробовує нас вогнем, а ми будуймо, відбудовуймо, рятуймо нашу Рідну Хату і, головне, не втомлюймося звертатися по допомогу до Творця, бо «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому» (Псалми, 126: 1,2).
Ієромонах Христофор Ганинець,
головний редактор
