Дорогі читачі!
Уже другий Великдень святкуємо у війні, вже друга «розстріляна весна, розстріляні мрії. І стогне від болю земля в моїй Україні». Багато наших співвітчизників відклали свої великі мрії, вимушено зрадили їх, тимчасово зійшли з дистанції під тиском страждань. Хоча «зрада» – надто сильне слово для цього явища. «Зневіра» – точніше. Але це все – тимчасово.
Адже ми розуміємо, що не ми вибираємо мрії, а вони – нас. Як у пісні: «можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Це означає, що потрібно йти до кінця, шукати засобів для досягнення мети, об’єднуватися з однодумцями й ненастанно працювати. Мрія – це маршрут і водночас енергія, снага, натхнення для його проходження. Що ми й робимо – на фронті й у тилу.
Інша важлива річ – розуміння, що без віри нічого не вийде. Бо мрія і є віра, саме вона оживлює в душі, візуалізує в уяві те, чого жадаємо, – це її суть. Утратиш першу – умре й друга. А де є віра в мрію, там є віра в Бога. Звісно, якщо вона доброчесна. Навіщо тоді Бог дав нам здатність мріяти, спитаєте ви? Тому що Він любить нас і хоче, щоб ми були щасливі, реалізовані, щоб робили надзвичайні, прекрасні діла, стали Його співтворцями. Попри все. Навіть попри війну. Тому що мрія робить людину щасливою, додає сенсу її існуванню, спонукає пізнавати, пробувати, творити.
Не забуваймо також, що мрії не здійснюються самі собою, навіть у казках, – їх утілюють сміливці й диваки, Бандери й Да Вінчі – ті, які мають несхитну волю, проте гнучкий розум; ті, хто мужньо йде, ті, хто шукає, експериментує, пізнає. Ті, хто вірить. І Бог сприяє їм. Адже весь світ і людина в ньому теж колись були Його мрією, якої Він ніколи не зрадить.
Любі брати і сестри! І ми не зрадьмо Бога, наших Героїв і Батьківщину. Будьмо послідовними християнами й патріотами своєї країни. Нехай воскреслий Спаситель, Який відновив радість усьому світові, просвітить нас світлом науки і правди.
Плекаймо грандіозні мрії – й звершимо великі справи на благо людства.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
