Дорогі брати і сестри!
Вступаємо в період Великого посту. У пересічної людини він асоціюється з тотальною забороною: не можна ні їсти, ні розважатися —тільки страждати, і на цьому часто спекулюють критики церковних приписів. Насправді ж піст — це не про терпіння обмежень заради далекої перспективи раю, а про рай на землі. Не віриться, правда? Та згадаймо Святе Письмо: там ідеться про те, що Бог установив піст саме в раю. А ще він дав людині владу — і над природою навколо, і над своєю, внутрішньою. Людина створена, щоб панувати. Але, щоб робити це успішно, вона насамперед мусить приборкати власні пристрасті — це і є найвищий вияв влади в житті.
Відсутність розумного контролю й керівництва може призвести до тяжких наслідків, тож із прагматичного погляду піст — це також інструмент виживання. Коли бажання беруть гору, а людина підкоряється їм, дозволяє вести себе, тоді вона може опинитися в пеклі за життя: у пеклі алкоголізму, наркоманії, іншої залежності; у пеклі насильства й війни… А порятунок так близько: заборони собі вибирати зло, запровадь піст щодо нього.
«Заборони собі» — легко сказати, а як виконати? Поступово, навчаючись володіти собою, спираючись на багатовіковий досвід Церкви. Безперечно, м'ясо, танці чи навіть горілка не є злом самі собою. Ситна, смачна їжа, гарний відпочинок — це добре. Водночас ці та інші блага, зручності є індикатором нашого духовного розвитку: чи можемо себе обмежити в них, а то й покинути все та піти за Ісусом? «Бо Царство Боже — не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14:17). Тож піст є своєрідним тренуванням духовних сил, і, вправляючись регулярно, людина ніколи не опиниться за межами особистого Едему. Воістину це дар Божий.
З біблійного погляду піст розглядають у кількох глибоких вимірах: екзистенційному, педагогічному, спільнотному... Ісус перед початком служіння постив сорок днів у пустелі. Аби наблизитися до Бога, ухвалити важливе рішення, праведники також очищували душу й тіло тривалим постом і молитвою.
Християнська педагогіка радить не відгороджувати від посту дітей: усвідомивши позитивну, рятівну суть обмеження й заборони, підкріплену прикладом батьків і словом священника, дитина не битиметься в істериці від того, що їй не купили чергової непотрібної іграшки, не лупцюватиме зі злістю маму чи тата, а поступово здобуде стійкість до спокус цього світу.
Молитва й піст життєво важливі для цілих спільнот. Про це також нагадує Святе Письмо, зокрема в історіях про порятунок жителів Ніневії, коли навіть тварини постили; про піст Естер та її народу; про піст Мойсея та ін. Маємо приклади й у новій історії. Скажімо, президенти США за критичних для існування країни часів оголошували Дні смирення, молитви й посту. Вельми промовистим у цьому контексті є відомий запис у щоденнику Дж. Вашингтона: «Ходив до церкви й постив увесь день».
Для нас та нотатка є знаком, адже Україна сьогодні перебуває в межовій ситуації. На нас напали не просто розбійники — ми протистоїмо атаці екзистенційного зла. Хтозна, що записують до своїх щоденників наші очільники, що в їхніх думках і планах, куди вони йдуть і що роблять насправді. Але церква невпинно, й особливо настійливо під час Великого посту, ясно та виразно ретранслює Ісусову настанову — завжди правильне рішення: «Цей рід бісів виганяють молитвою і постом» (Мк 9:29).
о. Христофор Ганинець ЧСВВ,
головний редактор
