Слава Ісусу Христу! Дорогі читачі! Ось і осінь журавлиним клекотом та лісовою тишею, ніби сповіддю, звіщаючи, що все на світі минає, прощається з Україною. Цей настрій спонукає і нас підсумувати своє життя, переглянути цінності й пріоритети.

      Усі ми, здається, добре розуміємо, що для того, аби людська істота функціонувала належним чином, їй слід живити не лише фізичну складову, а й духовну. У минулому столітті радянська влада культивувала ефемерне гасло: “Усе для людини, все в ім'я людини”. Але, насправді, це була суцільна підміна понять. «Кредом» же сучасного світу є відверто цинічна заставка: «Візьми для себе, і якомога більше». А що маємо насправді?

     Здається, нам надано всі можливості жити так, як  хочеться, трактувати правду, як бажаємо, нагромаджувати якнайбільше. Людина ніби домоглася потрібної незалежности, ніхто не зазіхає на її права, вона собі сама бог, все для неї і в ім'я неї, вона нікому не вклоняється, але...

     Враження про особисту незалежність виявляється оманливим. Насправді ж сучасна людина таки вклоняється, образно кажучи, «золотому теляті», і сенсом життя для неї часто стає гедоністичне існування, яке займає центральне місце в системі цінностей.

     Якщо людство й надалі турбуватиметься таким чином про «блага», то мусить замислитися: а чи настане завтра? Тут мимоволі спадає на думку притча про багатія, чи бесіда Ісуса з юнаком, чи слова індіанця про те, що гроші стануть непотребом, коли висохне остання водойма, зникне останній птах, загине остання риба. А відповідь гуцульського хлопчика, якого запитали, чому він шукає в Карпатських горах не золото, а сіль (адже золотом бринзи не посолиш), спонукає вкотре прислухатися як до голосу власного сумління, так і до спільного послання Папи Римського, Патріарха Константинопольського й Архієпископа Кентерберійського щодо захисту створіння, почерпнути мудрости  з народної казки “Сіль дорожча за золото”, а також не забувати про молитву в намірах, що їх подає Святіший Отець на 2022 рік для всесвітньої мережі «Апостольства молитви».

     Любі брати і сестри! Подякуймо за прожитий рік, натхненно плекаймо нашу духовість, аби не «звітріти», і готуймо  серця до зимових свят, щоб Божий прихід зігрів наші серця й ощасливив зранені душі.