Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Хоч зима цьогоріч видалася незвичайно м’якою, але всі ми вже зну- дилися за весною. А вона знає це й поспішає порадувати першоцвітами й теплими, погожими
днинами. У кущах і верхів’ях дерев галасує птаство, а його точно не обманеш, має-бо вроджене чуття весни. Отже, вона поруч, а з нею настає оновлення, пробудження радості й бажання діяти, працювати,
служити.
Традиційно тема служіння є ключовою в нашому часо- писі. У березневому номері знайомимо вас ближче з діяль- ністю ченців-василіян із провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, зокрема ви дізнаєтеся
про перебіг і результати значущої події в житті чину – провінційної капітули.
Великою подією стали також недавні єпископські свя- чення отця Степана Суса. На сторінках журналу знайдете розлоге інтерв’ю з владикою, у якому він ділиться унікаль- ним досвідом свого непростого
служіння.
Вірність покликанню, незламність і невідступність пе- ред небезпекою, а ще доброта вирізняють героїв цього но- мера. Один з них, о. Роман Єсип, приїхав на Аян – «острів смерті» – як в’язень і приреченець, але зумів і вижити в ка- торжних умовах, і навернути до Бога представницю влад- них структур, а можливо, не тільки її.
Історії людей, про яких ми пишемо в «Місіонарі», – то жи- вий приклад радісного служіння, хоч на позір нічого при- ємного в ньому немає. Утім усе залежить від того, наскільки людина готова відмовитися від своїх амбіцій і шкурних ін- тересів, наскільки сильними є її віра і любов. Служити може кожен: добре робити те, до чого покликаний, творити до- бро, не чекаючи ні похвали, ні плати. Найпевніша ознака істинності служіння – радість від самовіддачі. Це почуття є водночас і нагородою від Господа, і її більш ніж достатньо. Адже, як навчає Ісус у притчі: «Як зробите все, що звелено
вам, кажіть: ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17:10).
