«Лиха конем не об’їдеш», – каже народна мудрість. Рано чи пізно в житті кожної людини й народу загалом настає час горя і скорботи. Тоді все міняється назавжди: і світ навколо, і світ усередині. Ніколи не буде так, як раніше, здається навіть, що взагалі ніяк не буде й не треба. Про людину, яку спіткало нещастя, кажуть: убитий/та горем, почорнів/ла з горя, горе сточило/з’їло/підкосило. І не випадково.
Горе падає на голову, як лід з даху, пронизує серце, як ніж злодія, що вигулькнув з темряви й ударив, аби вдарити, а потім подумав і забрав усе цінне. Горе нікого не красить, люди стають схожі на старі вицвілі фотографії.
Не впасти в розпуку з горя допомагають нам молитви і наші воїни по всій Україні, тепер особливо у «фортеці Бахмут», де «усі молитви наші тут. І сердець сталевий дух, і Герої незламних Крут з неба їм сил дають». Коли «стіни горять в бою», а вони кажуть: «Мамо, а я стою, Мамо, а я в строю, Нене, я борюсь! Знищу і повернусь!»
Саме вони дають нам силу боротися й жити далі, бути терпеливими, дають надію: «Працюєм спокійно! Як того вчили нас. Там наше завтра, за нашими спинами. Там наші діти, батьки, родини там, і ті, що пішли «на щиті», побратими, також за нашими спинами. І впаде в агонії кривавий демон. Значить, ми боролися недаремно. Значить, ми дотисли, так шалено. Значить, усе за планом, далі ранок, а з ним Перемога! Наостанок… скажу лиш одне: боятись не гріх, Гріх – зрадити своїх!» – так підсумовує гурт «АНТИТІЛА».
Терпеливість – це чеснота. Це спосіб, яким Бог відповідає на нашу слабкість, щоб дати нам час змінитися. Господь чекає від нас не так досконалости, як пориву серця, Він відкриває нові можливості там, де здається, що все втрачено, Він залишає добре зерно зростати, не вириваючи куколю.
Терпеливість – це не просте толерування труднощів чи фаталістичне знесення нещасть. Терпеливість не є ознакою слабкости – вона є силою духа, що вчиняє нас здатними нести тягар особистих і чиїхось проблем, країни, дає нам змогу приймати відмінності іншого, спонукає творити добро, навіть якщо все здається марним, спонукає не звертати з дороги також і тоді, коли ми в розпачі.
Дорогі читачі, попри те, що війна затягується, перемога затримується, просімо у Святого Духа терпеливости, щоб не перебувати в полоні нарікань, а щоб гідно дожити до закінчення війни, щоб зустріти наших героїв і подякувати Богові за перемогу.
А тим часом, особливо в час Посту, маємо посилено молитися за навернення ворогів і пам’ятати (саме пам’ятати, бо відплата належить Богові), як співає гурт «SKОFKA», «за Азов і Бучу, за Дніпро і кручі. За Ірпінь, який ти мучив, за лани квітучі, за Херсон – землю родючу, за Донбас получиш, за Чернігів – неминуче, за ліси дрімучі. За Хмельницького Богдана, за Франка Івана! І за Суми, і за храми – ЗСУ прийде за вами! І за ночі, і за рани, за кожен тривожний ранок! За Харків і тюльпани. За Одесу-маму, за Рівне і Здолбунів, за Полтаву, Львів і кулі. За Київ, Луцьк, за Вінницю, за Миколаїв – дулі. За Чернівці, Черкаси, Тернопіль і Кривий Ріг, за Запоріжжя і Житомир, і за Крим забутись – гріх». Амінь.
