Слава Ісусу Христу!
Радо вітаю Вас, дорогі наші читачі! І традиційно на цій першій сторінці запрошую Вас до духовної роздуми, на цей раз над вірністю Божому покликанню.
Кожна річ у світі має своє призначення. Сонце, дощ, повітря, вода, вся жива і нежива природа за премудрим замислом Творця мають свою незамінну роль у цілому творінні. Тим більше людина – вінець всього творіння – має в цьому світі своє покликання від Бога. Передусім покликання – це дар Божої любові до нас, це дар талантів, якими користується для свого добра кожен із нас. І за це належиться Богові безмежна вдячність від нас. Чи не так?
Треба сказати, що першим даром від Бога є покликання до життя. Бог з любові кличе людину до життя з надією, що вона його не змарнує. Тому вірність цьому загальнолюдському покликанню полягає в пошані до свого й чужого життя. Це дар. Ми його отримали не за наші заслуги, але виключно з Божої любові до нас.
Божий Син приходить на Землю з єдиною метою: продовжувати кликати і запрошувати розсіяних дітей Божих до дому, в якому приготовані для кожного місця. Спаситель кличе учнів, запрошує іти за Ним, взявши на плечі хрест і ступаючи вузькою, не широкою дорогою. Всі ці труднощі прямування за Ісусом випливають з вірності Божому покликанню. Вірність дорого коштує! Ми це знаємо з повсякденного життя. Наприклад, скільки треба натерпітися, щоб зберегти вірність у подружньому покликанні, до якого також покликав Господь. Кривда, невигоди, спокуси, непорозуміння в сімʼї – часто спонукують зійти з дороги вірності, полегшити собі життя, стати на ширшу дорогу. І в таких випадках справджуються слова Христа: «Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде» (Мт. 16:25).
Кожен в житті має своє особисте покликання від Бога: в подружньому чи безженному стані, хтось більше служить у Церкві, хтось у школі, а хто в лікарні, хто на підприємствах, а хтось мусить виконувати Боже покликання непомітно для всіх вдома. Хто б ми не були, щоб не робили, памʼятаймо, треба передусім бути Людиною, бо ми народилися людиною – такий задум Божий; і виконувати своє служіння, до якого нас покликав Господь, якнайкраще: старанно, з любовʼю, використовуючи всі дані нам Богом дари і можливості. Якщо ти лікар – будь добрим лікарем. Якщо ти вчитель – будь добрим вчителем. Якщо ти священик – будь добрим священиком. Бабця чи дідусь? – Будь якнайкращим для тих, хто живе біля тебе, хто тебе потребує, твоєї доброти і любові. Тоді збережеш вірність Богові і Його святому покликанню, почуєш радісні слова Христа: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:21). За вірність Богові не дають медалі – бо це є слава людська; а Господь обіцяє нам щось краще: «Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2:10). Для цього варто жити, вмерти… і любити.