Вчимося з життя

Життя прожити – не поле перейти


У Кропивні Золотоніського району Черкаської області живе світла, життєрадісна бабуся – Любов Трохимівна Лушник (дівоче прізвище – Кривенко). На її долю випало чимало тяжких випробувань, але їй удалося зберегти силу духу й вистояти попри все. Своє життя вона присвятила педагогічній праці – учителювала в Хуторах Каврайських, Хвилівці, Деньгах і Кропивні. Трудилася на землі. Раділа сім’єю. Для дітей, онуків і правнуків Любов Трохимівна написала спогади про свій тернистий життєвий шлях.

Священик у візочку


Бувши 2012 р. на міжнародних священицьких реколекціях у Меджугор’ї, я мав нагоду зустрітись із польським священиком – отцем Мареком Балвасом. Він завжди сидів у своєму інвалідному візочку й уважно слухав Слово Боже, яке виголошував реколектант, під час довших перерв часто розмовляв з іншими учасниками заходу. Як на мене, він був завжди радісним і задоволеним своїми співбесідниками, старався якнайкраще висловити думку. Я запитав його, чи міг би він уділити мені більше часу й щось розказати про себе. Отець Марек охоче погодився дещо розповісти й заодно дав невеликий автобіографічний буклет. Відтак повідав свою історію. Ось вона.

Операція в бліндажі


– Док, що зі мною, я помираю? – У тебе поранення живота й внутрішня кровотеча, сам розумієш. – То везіть у лікарню! – Не вийде, ми в оточенні. Єдиний шанс – оперувати тут, в окопі. Що скажеш? – Робіть що треба, я у ваших руках!

Неймовірний дитячий твір «Хто така бабуся»


     Бабуся – це така жінка, у якої немає своїх дітей. Вона любить маленьких дівчаток і хлопчиків, які є дітьми інших людей. Дідусь – це теж бабуся, тільки чоловік. Він ходить гуляти з хлопчиками, і вони розмовляють про риболовлю та інші речі.

Уклін тобі, рідна матусю!


     Особливою любов’ю хочу огорнути нині свою маму, яка чуває над моїм життям від самого його початку й дотепер, серцем відчуває всі мої радості й смутки, жертвує за мене і своє здоров’я, і свої молитви, супроводжує мене на шляху священицького та чернечого служіння, на

Марія


     Сиджу в хатині, яка була домашньою церквою в часи підпілля УГКЦ. Тут священики й владики підпільної церкви відправляли служби Божі й уділяли Святі Тайни. Та я хочу розказати вам про звичайну сільську жінку на ім’я Марія.

І СЛОВО ЛІКУЄ!..


(Картинки з життя)   Недільного ранку в храмі вже закінчувалася відправа служби Божої, як на церковне подвір’я вивели попідруки стареньку бабусю, посадили на лавку, відразу принесли горнятко води. Погано їй стало. Підскочив тиск, аж зашкалює.

Під чорним крилом голодомору: спогад як незагойна рада


     Цю історію розповів мені письменник, громадський діяч, доктор сільськогосподарських наук, професор Уманського сільськогосподарського університету Василь Білоус. Усе своє життя він присвятив вивченню дубових лісів в Україні.

В окопах з Марією


     Під час німецької окупації Вінниччини я оженився у своєму селі з дівчиною, що проживала по сусідству. Невдовзі в нас народився хлопчик, і вся родина тішилася ним. Охрестили ми його й назвали Павлом.

Отець Софрон Яциків (ЧСВВ). Дорогою правди, добра і любові


     Про нього варто пам’ятати, учитися від нього, слухати його слово, удивлятися в його світлий погляд. Він – монах-аскет, але водночас тричі поспіль отримував звання «Людина року» в місті Дрогобичі. Священик, монах-василіянин о. Софрон Яциків.

Добро перемогло зло


     Під час зимових канікулів Василь, будучи студентом третього курсу Львівської політехніки, поїхав до своїх батьків. Як здавалось найважча сесія екзаменів вже позаду і він тепер на повні груди міг дихати свіжим повітрям Карпатських гір, ходити на прогулянки, проживаючи у своєму прикарпатському селі.

о. ПАРФЕНІЙ ЛОМИКОВСЬКИЙ- монах, василіянин, дипломат, меценат


Найбільш відомим ігуменом Підгорецької василіянської чернечої обителі в останній чверті XVII ст.- першій чверті XVII ст. є о. Парфеній Ломиковський, ЧСВВ. З його іменем пов’язані найбільш значимі сторінки історії монастиря, добре відомої в краю,– і далеко за його межами чернечої обителі, яка оповита славою княжого походження

Донька Роберта Кеннеді – про віру свого тата


«Тато молився з нами щодня, вечорами читав нам Біблію, а віра в Бога безумовно впливала на його політичну діяльність». Так згадує Роберта Кеннеді, генерального прокурора Сполучених Штатів, його донька – Керрі.

Круті береги життя


Життя моє проходило, мов ця вода, що тече крутими берегами, річкою, обмиваючи гостре каміння і коріння дерев, а потім вливається до широкої ріки, яка несе ці води до самого моря; немов тінь дерев, що ростуть біля хати, які захищають її від буревіїв і сонця заслоною своїх крон. Нелегким було моє життя, так якось склалося, але за все дякую Богові милосердному, що не залишав мене, грішницю.

А все-таки Бог є


– Отче духовний, якщо маєте кілька хвилин часу, то послухайте мене, я вам розповім як я переконалася, що Бог існує, – говорила старша жінка під час моїх відвідин хворих у лікарні. Я погодився, а вона тут же стала розказувати:

Служіння в підпіллі


     У часи підпілля нашої Церкви Служби Божі відправляли по хатах. Вибирали обов’язково дім практикуючої християнської родини. Якщо ж десь батьки чи діти жили на віру – в тій хаті Служба Божа не правилася.

Таємниця о. Василя Зінька, ЧСВВ


    Отець був уважним і строгим, добрим і щирим, задуманим і мовчазним, веселим і дотепним. Зустріч із ним, напевне, нікого не залишила байдужим: хтось його любив, а дехто відверто критикував. Таким він був – священик Василь Зінько, монах-василіянин.



Оформити передплату

Архів видань


Апостольство молитви