У житті кожного з нас є присутні: добро і зло, любов і ненависть, а також є періоди внутрішнього піднесення і духовного спустошення, порожнечі. Тоді ми шукаємо в комусь або в чомусь заспокоєння, розради, підтримки чи просто поділитися якоюсь радісною новиною. Отож і я хочу поділитися своєю радістю, яку пережила у Тайні Святої Сповіді.
Мені тоді було вже майже 22 роки. Була практикуючою християнкою. Завжди молилася, ходила до церкви. Кожного разу старалася прибирати церкву, словом, горнулася серцем до Бога. Та час від часу переймалася своїми гріхами, провинами і навіть тими, з яких давно висповідалася. Деяких моментів свого життя не могла собі пробачити,тому не любила себе, часто обурювалася на себе з цього приводу і закривалася в собі, тобто вела постійну боротьбу між тим, як розуміла життя і як вчить жити Христос. Через те в душі зроджувалося постійне занепокоєння, страх, сильна недовіра в Божу любов, милосердя і прощення.
І ось, коли знову готувалася до сповіді, мені стало дуже тяжко на душі. Здавалося , що мої гріхи є, важким, величезним каменем, який придавлює мене до землі і не дає навіть звести очі вгору. Тому знову боялася йти до сповіді. Та сильне, щире прагнення прийняти Ісуса до свого серця, перемогло мій страх, зневіру, сумніви і я вирішила нарешті приступити до Тайни Покаяння.
І сталося те, чого ніколи не очікувала, ані не сподівалася. В церкві було багато людей до сповіді, тож я стала в чергу. Занурюючись думками у свої гріхи, переживала і боялася, тому пропускала усіх, а сама ішла назад і так було кілька раз. Всі люди вже висповідалися. Останньою до сповіді пішла я. З опущеною головою і понурим виглядом обличчя, підійшла до священика. Мені було страшно називати свої гріхи, які з переляку всі забула. Та якось в одній хвилині мої очі зупинилися на Кивоті. Вдивляючись у Кивот, в якому є присутній Живий Христос, відчуваю як моє серце прошиває іскра невимовного, незбагненного і ні з чим незрівнянного Божого Милосердя, Любові, тепла і доброти. Душа наповнилася радістю, спокоєм і миром. Як святого Йосафата прошила іскра Божої Любові із хреста, так мене прошила іскра Божого Милосердя від Євхаристійного Ісуса. А мої гріхи видалися як маленька піщинка піску, яку Люблячий Ісус очищає і прощає. Спокійно і в розкаянні серця, закінчила сповідь. Душа моя раділа, я ціла була переповнена глибокою вдячністю Люблячому і Милосердному Богові.
Тому, ділячись своїм досвідом, запрошую і вас не боятися прийти до Христа з розбитим серцем. Він наповнить своїм Милосердям, пригорне до свого серця ніжною любов’ю, зцілить і загоїть рани кожного, хто до Нього прийде, бо ми всі є Його діти.
Нехай буде вічна слава і подяка, Тобі Господи, наш Боже, за Твою Любов і Милосердя до нас грішних‼
