Початок у № 5
У час, коли редакцію та розсилку було перенесено зі Львова до Жовкви у 1898 р., редактором «Місіонаря» став о. Лазар Березовський, ЧСВВ. Саме за його редагування часопис досить успішно повів боротьбу проти впливу радикалізму. Тоді ж у «Місіонарі» започатковано (на далеку мету) почитання Найсвятішого Серця Христового. За старанням о. Лазаря Березовського починає видаватися також невеликий додаток до «Місіонаря» – «Малий Місіонарчик». У цьому виданні для дітей, що виходило в 1903–1914 рр., 1920 і 1939 рр., переважали фольклорно-етнографічні й народознавчі публікації. За тематикою їх можна поділити на релігійні, морально-етичні, соціально-побутові, педагогічні (адресовані батькам як настанови для виховання дітей). Тут також вміщувалися листи, що їх самі діти писали до свого журналу. Це був дуже добрий підхід до дитини з релігійної точки зору.
Саме за редагування о. Лазаря Березовського вийшов перший «Календар «Місіонаря» (на 1901 р.), виданий «фонетикою». Факт уведення замість етимологічного правопису в релігійних українських виданнях – «Місіонарі», «Календарі «Місіонаря», «Малому Місіонарчику» – за ініціативою о. Лазаря Березовського фонетичного правопису був революційним почином. Варто зауважити, що це відбулося в той час, коли майже всі тодішні релігійно-церковні часописи й книжкові видання виходили ще етимологічним правописом.
ЖИТТЄПИС О. ЛАЗАРЯ ЛЕВА БЕРЕЗОВСЬКОГО, ЧСВВ
Цією статтею продовжуємо знайомити наших читачів з визначними редакторами «Місіонаря». Означення «визначний» не буде перебільшенням також стосовно постаті другого редактора нашого часопису – о. Лазаря Лева Березовського, ЧСВВ, оскільки він виявив себе як талановитий письменник і редактор.
Народився 17 листопада 1868 р. у селі Могилівці Підгаєцького райо- ну на Тернопільщині в родині, з якої походило багато священиків. Початкову школу, яку провадили отці василіяни, закінчив у Бучачі, а потім навчався в гімназії у Станіславові. Вищі студії закінчив у Львівському університеті.
Святу Тайну Священства прийняв 12 березня 1893 р. у віці 25 років з рук Кардинала Сильвестра Сембратовича. У 1895 р. був призначений префектом у Львівській духовній семінарії. 5 листопада 1896 р. вступив до Василіянського Чину. Перші обіти склав 19 червня 1898 р., а професію вічних обітів – 7 липня 1901 р.
Побачивши письменницький хист молодого ієромонаха, настоятелі призначили його у 1898 р. редактором одного з найпопулярніших часописів Галичини й директором василіянського видавництва. Редакцію «Місіонаря» було перенесено зі Львова до василіянського монастиря у Жовкві.
На початку XX ст. о. Лазарю вдалося об’єднати зусилля цілої низки працівників, серед яких – талановиті й освічені ієромонахи Василіян- ського Чину: о. Віталій Градюк (з 1920 р. – Протоігумеп Галицької провінції), досвідчений душпастир о. Діонісій Жуковський, парох жовків- ської церкви о. Онуфрій Бурдяк, доктор богослов’я о. Павло Демчук.
Крім регулярного видання часопису о. Лазар разом зі своїми співпрацівниками заснував «Християнський Календар «Місіона- ря», перший випуск якого був запланований на 1901 р. (накладом 5 тис. примірників). Уже до 10 січня 1901 р. «Календар» повністю розійшовся. Він, на думку читачів, був «взірцем краси, чистоти мови, форми і стилю».
Отець Михайло Ваврик, ЧСВВ, писав: «Сам (о. Лазар – прим. авт.) захоплений дівичою красою простонародньої мови зважився теж видати перший «Календар Місіонаря» на 1901 р. фонетикою, дарма що всі тодішні церковні публікації, а то й просвітян- ські книжечки і навіть народовецькі часописи (з виїмком двох!) друкувалися ще етимологією... В часах тодішніх найгостріших правописних спорів був це просто революційний почин у релігійно-церковній ділянці».
У першому числі видання було вміщено церковний греко-католицький календар на 1901 р., статті релігійного змісту, молитви, біблійні оповідання, ілюстровані гравюрами та малюнками. Був це своєрідний записник для хліборобів. У наступних річниках «Календар» багато уваги присвятив історії Чину св. Василія Великого, його видавництву й друкарні.
У 1901 р. о. Лазар подбав також про додаток до часопису «Мі- сіонар» – журнал для дітей «Малий Місіонарчик». Він мав величезний успіх і виходив до 1939 р. Це видання задовольняло потреби дитячої аудиторії у друкованому релігійному слові та виховувало галицьке юнацтво на засадах Христової віри.
Працьовитий редактор «Місіонаря», «Календаря «Місіонаря» й «Малого Місіонарчика» був головною фігурою василіянського видавництва початку XX ст. У 1906 р. його призначили ігуменом Жовківського монастиря Різдва Христового, паралельно зали- шаючи на посаді керівника видавництва. Безумовно, отець не міг охопити всі ділянки роботи видавництва, тому поповнив його новими працівниками. Серед них, зокрема, були: автор багатьох релігійних праць, а згодом редактор «Місіонаря» о. Епіфапій Теодорович, ЧСВВ, досвідчений душпастир о. Микола Курцеба, автор книги «Перші цвіти» й ієромонах Євсевій Сай, ЧСВВ.
Як ігумен о. Лазар чимало енергії і зусиль приділяв господар- ській роботі в монастирі. Водночас він продовжував будівництво храму Пресвятого Серця Ісусового.
Освіта, досвід та авторитет цього ієромонаха сприяли тому, що його було призначено ректором Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі. Перше служіння на цій посаді він виконував у 1908–1915 рр., а друге – упродовж 1921–1925 рр.
До речі, у той сам час там навчалися Кир Йосиф Сліпий, а також владики Йосафат Коциловський, ЧСВВ, і Миколай Чарнецький, ЧНІ (нині – блаженні УГКЦ).
Як ректор о. Лазар не забув ні про «Місіонар», ні про щорічний «Календар». Ось як він оцінював популярність часопису в одній зі своїх статей: «Нема села, нема й хати в Галичині, де би не знали Місіонаря, та не лише в Галичині його читають. Вій мандрує всюди, всюди за нашими людьми».
У жовтні 1915 р. у зв’язку з тимчасовим закриттям Папської Колегії о. Лазар знову був призначений ігуменом Жовківського монастиря й водночас директором видавництва. У січні 1916 р. він відновив видання «Місіонаря», перші числа якого після перерви вийшли за редакцією о. Модеста Пелеха, ЧСВВ. Згодом редактором часопису знову став о. Лазар. Попри значні виробничі труднощі, василіянське книговидання поступово набирало обертів.
У своїх статтях о. Лазар не лише утверджував євангельські засади у свідомості рідного народу, але й пропагував національну ідею. Так, у публікації «Витревати!» («Місіонар», 1916 р., ч. 1) він наголошував, що ті народи, які не мали терпеливості й витривалості, втрачали свою особисту свободу і Батьківщину. «Хто тер- пен, той спасен» – зробив висновок автор.
Коли у 1918 р. завирували листопадові події у Львові, в ре- дакційній статті о. Лазар писав: «Поруч з іншими народами австрійськими настала хвиля й для нашого народу в Галичині й Буковині збудувати собі тут на нашій землі рідну державу». Водночас автор застерігав, що сусідні країни прагнуть захопити українські землі: Польща – Галичину до Поділля, Угорщина – Закарпаття, а Румунія – Буковину з Чернівця- ми. Він підсумував: «Треба станути кріпко і непохитно вокруг нашої Національної Ради, яка наш народ заступає тепер перед цілим світом» («Місіонар», 1918 р., ч. 11).
На початку 1919 р. о. Лазаря було відкликано з Жовкви. Він виїхав до Рима й виконував там служіння ректора Колегії св. Йосафата, а також обов’язки Прокуратора Василіянського Чину при Апостольській Столиці. У 1925 р. він повернувся до Галичини, став професором студентів-схоластиків у Лаврові, а з 1931 р. – одним із трьох головних радників василіянської архимандрії у Римі.
Отець Лазар є автором цілої низки релігійних видань, які по- бачили світ у Жовківській друкарні. Одними з перших були дитячі видання – «Вертеп» і «Пригоди малого Петрика» (1904). Також він переклав українською мовою «Набоженство до св. Йосифа» (1921). Свою любов до Пресвятої Богородиці засвідчив брошурами: «Місяць май посвячений Преч. Діві Марії» та «Як молитися на вервици», які були видані в 1928 р. У тому ж році він підготував коротку науку про «Товариство Доброї Смерти під покровом Страждущої Божої Матери», в якій містився список відпустів і привілеїв. Маленьким читачам подарував книжечку «Молитва доброї дитини. Молитовничок для любих діток» (1929).
Після Другої світової війни о. Лазар переїхав до США. Перебував у василіянських монастирях спершу в Ґлен-Коуві, а згодом – у Давсоні, де й помер 27 лютого 1952 р. на 84-му році життя, 60-му році священичого і 54-му році монашого служіння.
Отець Лазар Березовський був ієромонахом тихої і шляхетної вдачі, мав глибоке почуття гумору, про що свідчать такі рядки листа до сестри служебниці Євдокими у Давсоні: «Питаєте, як маюся? Бачили ви коли стару хату, що її попідпирали, попід- муровували, виглядає незле».
Підготував Ігор СКЛЕНАР, 2007
***
У липні 1911 р. редактором «Місіонара» призначено о. Якима Фещака, ЧСВВ. Журнал стає форпостом у боротьбі проти засилля москвофільства серед народу. Тоді, як пише відомий василіянський церковний історик о. Іриней Назарко, «повністю заблистів письменницький, і в першу чергу полемічний талант о. Якима Фещака». Майже в кожному числі була його стаття, що доступно та аргументовано пояснювала й розвінчувалися ворожі підступи, формувала національну свідомість вірних. Це були «...не тільки критичні полемічні й суто релігійні статті. Це були також статті на так звану тоді "народницьку" й навіть державницьку тематику: "Дорогі Побратимці! З сим числом кінчимо 15-й річник “Місионаря”. Що ми за той час натерпіли ся від всїляких ворогів Г. Бога, то лиш один Бог знає. На нас нападали і радикали і социялїсти і схизматики, бо їм було не в смак, що Ви дорогі наші Приятелі, тримаєте ся сьвятої католицької церкви і єї видимої голови Сьвятїйшого Вітця».
«Місіонар» стояв на сторожі, щоб між вірними не засівався кукіль. У своїх публікаціях, зверненнях до народу, конкретно називали ті видання, яких варто було уникати та остерігатися. До них належали такі соціалістичні та радикальні часописи, як «Земля і воля», «Громадський Голос», «Зоря», а також москвофільські газети «Русское слово», «Русская воля», «Прикарпатская Русь», «Голос народа». У них доволі часто гостро критикували католицький світогляд, ставили під сумнів догми християнської віри, висміювали національні звичаї та релігійні традиції народу.
Буде далі
Із книжки «Листи до народу»
Редакція часопису «МІСІОНАР»
