Є в християнській історії особливі віхи, дати, знати й пам’ятати які повинен кожен вірянин. Їхня значущість для церкви і Божого люду не зменшується з плином часу. Одна із таких знаменних подій відбулася 1150 років тому: брати Кирило і Мефодій переклали літургійні тексти церковнослов’янською мовою й показали їх Папі Римському Адріянові ІІ. Сталося це 866 року. Папа надав їм спеціальний дозвіл на розповсюдження перекладних церковних книг і проведення богослужінь церковнослов’янською мовою. Тоді брати також привезли до Риму мощі святого Папи Климента, які Кирило знайшов у Херсонесі, де мученик відбував заслання. Кирила і Мефодія вважають покровителями Європи, тому що вони зробили неоцінений внесок у поширення Євангелія між слов’янськими народами.
Церква шанує святих Кирила і Мефодія за їхню просвітительську, проповідницьку працю. Цьогоріч натхненником та організатором святкувань із нагоди 1150-річчя здійснення перекладу богослужбових книг церковнослов’янською мовою став владика Іриней Білик (ЧСВВ). У рамах відзначення цього ювілею відбулася велелюдна проща з України до Риму. Серед щасливих прочан також був дитячий хор із села Межиріччя, що неподалік від шахтарського Червонограда.
Чомусь подумалося, що більшість цих дітей, особливо молодших школярів, не виїздила навіть за межі села, хоча б до Червонограда. Вони добре знають дорогу до своєї школи і церкви, а що далі – невідомо. Аж раптом їм випала унікальна можливість вирушити в подорож шляхами, які ще в стародавньому світі приводили людей до столиці могутньої імперії ‒ Рима, який тепер є осередком християнського світу.
І я, і багато інших людей запитували себе: чому саме цих дітей обрано? Гадаю, відповіді треба шукати не на землі, а на небі: вони містяться не в дітях, не в їхніх батьках чи вчителях, а в Божому промислі. Тут, у Межиріччі, і в далекому минулому, і за років незалежності завдяки молитвам усіх вірних зродилося багато духовних покликань до священицького і богопосвяченого життя. Це особлива благодать над парафією. Мабуть, саме тому Господь захотів віддячити людям, щоб вони відчули безмежне щастя за своїх дітей та внуків, учнів та односельців, які отримали можливість поїхати до Рима, щоб там прославляти Бога, високо нести український стяг. Має Господь і особливий задум щодо теперішнього покоління дітей та молоді з Межиріччя.
Отож на запрошення владики Іринея Білика (ЧСВВ) юні хористи під моїм керівництвом вирушили на прощу до Рима, та ще й з особливою місією – співати на Божественних літургіях: 21 жовтня – у найбільшій у світі Марійській святині ‒ Санта Марія Маджоре, а 22 жовтня ‒ на гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра.
У неділю, 21 жовтня, діти прибули на площу Святого Петра, щоб узяти участь у спільній молитві «Ангел Господній», яку провадив Папа. З-поміж прочан із різних куточків світу, які заповнили площу, вирізнялися невимовно гарні діти з Межиріччя. Вони були вбрані у вишиванки, на яких ясніли синьо-жовті квітки, у руках тримали українські прапорці. А над усією групою із 47 осіб підносився, як хоругва, великий національний стяг. Легенький вітерець розгортав його то в один, то в другий бік, наче намагався показати всім прочанам: ці маленькі діти і молодь стільки промовили світові про Україну!
Напевно, Папа Франциск, коли відводив очі від тексту і дивився на площу, бачив наших прочан, що стояли навпроти нього, біля центрального обеліска. А там ‒ діти з України! Усіх їх зігрівали його слова, які сходили на них неначе з небес. На дитячих обличчях можна було зауважити водночас радість піднесення і смуток від нерозуміння мови. Мабуть, це зроджувало бажання ще більше вчитися, стати поліглотами.
Ці світлі моменти, коли ми бачили Папу, слухали його, молилися з ним, отримали його благословення, назавжди залишаться в пам’яті. Того дня на площі Святого Петра зібралося багато паломницьких груп з усієї України. Усі ми в молитві підносили серця до Бога, а в руках тримали синьо-жовті прапори.
Наш національний стяг ми високо піднесли і на площі Венеція, на якій є чудова сакральна споруда, що називається Вівтар Вітчизни. Її звели талановиті й мудрі італійці на знак об’єднання Північної Італії з Південною. Малий прочанин Максим носив прапор і говорив усім, що ми з України.
21 жовтня в базиліці Санта Марія Маджоре дитячий хор із Межиріччя співав службу Божу, після якої владика Іриней вручив усім співцям іменні пам’ятки учасника ювілейної прощі, а зачитував їх о. диякон Петро Токач. Він, до речі, повністю оплатив поїздку не тільки хорові з Межиріччя, але й багатьом іншим українським прочанам, серед яких були люди зі Львова, Києва та Одеси. Переконаний, діти не забудуть такого доброго вчинку й молитимуться за о. Петра.
У понеділок, 22 жовтня, дитячий хор із Межиріччя співав службу Божу в базиліці Святого Петра на гробі святого Йосафата. Літургію очолив владика Іриней. Після богослужіння ми відвідали підвальний храм, у якому розташоване поховання апостола Петра, а також пап. Відтак у супроводі владики піднялися на купол базиліки Святого Петра, звідки оглядали Рим та Ватикан, милувалися й захоплювалися неймовірною красою, яку створили генії людства. По обіді побували в базиліці Сан Джованні ін Латерано, а також відвідали церкву неподалік, у якій містяться сходи, якими Ісуса вели до Пилата.
Хоч пересуватися містом доводилося швидко (хотілося якомога більше побачити!), а також далися взнаки чималі переживання і велика відповідальність за спів літургій, однак втома в маленьких прочан минула швидко, і вони радо погодилися відвідати славну площу Фонтана ді Треві.
Побували ми також у Венеції. Італійці дуже гостинні й приймали нас душевно, гарно, як найкращих друзів, хоч і бачили вперше. Неймовірно, але вони навіть столи накрили жовто-синіми обрусами! Наступного дня ввечері хористи виступили перед місцевою аудиторією з концертною програмою, у якій були релігійні та патріотичні пісні. Глядачі щедро нагородили їх аплодисментами, а опісля концерту – ще й гостинцями.
На прощання діти подарували італійській громаді ікону Божої Матері, яку урочисто винесли на вишитому рушникові: хотілося щось залишити на пам’ять про себе й Україну, а на додачу всі разом заспівали «Многая літа». Господарі відразу вирішили розмістити чудову ікону Богородиці в бічній каплиці їхнього храму, де будуть молитися люди.
Незабутньою пригодою стало й наше перебування в Словенії: протягом одного дня ми оглядали її столицю – Любляну. Так випало, що того дня з офіційним візитом до Словенії прибув угорський президент. На площі вишикувалися військові, розстелили червоний хідник, усі чекали важливого гостя. І ми приєдналися до натовпу. Коли очільник Словенії підійшов до людей і вітався з ними, двом українським прочанам випала нагода потиснути йому руку, а фото однієї пані з нашої групи навіть розмістили на офіційному сайті президента!
Проща закінчилася, але відчуття Божого чуда, неймовірної вдячності Всевишньому та організаторам, ці неоціненні ласки та благодать, якими виповнилися наші серця у святих місцях, будуть із нами повіки!
о. Климентій Стасів, ЧСВВ