2 квітня виповнилося п’ять років від дня створення Харківського екзархату УГКЦ. А 21 травня відзначає п’ятиріччя єпископської хіротонії преосвященний владика Василій (Тучапець), екзарх Харківський.
Преосвященний владико Василію, цей рік ювілейний для Харківського екзархату. Які особливості служіння в ньому?
Справді, цьогоріч минає п’ять років відтоді, коли Апостольська столиця поблагословила рішення Синоду нашої церкви про створення Харківського екзархату на території трьох областей Східної України: Харківської, Полтавської та Сумської. Служіння на цих теренах має свої особливості, які випливають з об’єктивних причин. Насамперед варто зазначити, що Східна частина України понад 70 років перебувала під впливом атеїстичної радянської пропаганди, яка намагалася різними способами вирвати віру з душі нашого народу. Тому є частина людей, яка вважає себе атеїстами. Але водночас є багато тих, хто шукає Бога, цікавиться питаннями віри та є відкритими до церкви. Вони ще не знайшли шлях до Господа, та все ж шукають його.
Другий особливий момент – це те, що в минулому наша церква не була репрезентована на Сході. Але тут опинилися наші віряни, і виникла потреба надати їм духовну опіку. Коли Українську греко-католицьку церкву намагався знищити радянський тоталітарний режим і священники не могли відкрито служити в храмах, таїнства звершували таємно по хатах. Після виходу церкви з підпілля та проголошення незалежності України в 1991 р. почали з’являтися її офіційні громади. Так поставали греко-католицькі парафії в Східній Україні. Тому найперше ми стараємось надати пастирську опіку нашим вірним, які проживають у східних областях, також намагаємося нести світло Євангелія тим, хто перебуває в пошуках шляху до Бога.
Ще одним викликом для церкви є війна на Донбасі. Через неї багато людей залишило свої домівки й оселилося в сусідніх областях, зокрема в Харківській. Через благодійну організацію «Карітас» ми надаємо всебічну допомогу внутрішньо переміщеним особам. На сьогодні дуже важливим є соціальне служіння церкви, вияв милосердя до тих, хто перебуває в складних життєвих обставинах.
Які найбільші здобутки екзархату можна виокремити за ці п’ять років?
Екзархат зростає чисельно. Якщо 2014 року ми мали 13 священників і 18 парафій, то нині вже служить 18 священників у 23 парафіях, ще кілька громад чекає на реєстрацію. Також варто зазначити, що від Харківського екзархату в Київській, Львівській та Івано-Франківській духовних семінаріях навчається десятеро осіб. Наступного року будемо мати перших випускників, що дасть можливість відкрити нові парафії.
Також на території Харківського екзархату є чотири монастирі: один чоловічий і три жіночі. У Покотилівці Харківської області діє монастир отців василіян, також у Харкові понад десять років служать сестри Згромадження Святого Йосифа. Цього року відзначають десятиліття свого служіння сестри милосердя святого Вінкентія, які відкрили дім милосердя в с. Деменки Полтавської області та виховують п’ятьох сиріт. І нещодавно в Полтаві розпочали служіння сестри василіянки. Добре, що екзархат розвивається не лише кількісно, але й духовно: на парафіях здійснюють катехизацію, провадять соціальну роботу, читають Святе Письмо.
Дуже важливим є створення структур нашої церкви в східних областях. Нині ведемо будівництво п’яти церков, дві з яких – у Біликах та Деменках на Полтавщині – плануємо освятити цього року; роботи в катедральному соборі Святого Миколая Чудотворця в м. Харкові перебувають на завершальному етапі; розпочато зведення осідку єпископа біля собору.
Необхідно відзначити й те, що наші священники постійно працюють над своїм інтелектуальним і духовним розвитком. Цьому сприяють формаційні курси для духівництва та реколекції. Тут панує атмосфера доброзичливості і братерства.
Щодо соціальної праці, то в екзархаті активно працює «Карітас Харків», який надає допомогу вимушено переселеним особам з Донбасу та людям, що опинилися у важких життєвих обставинах. Також наші капелани з 2014 року служать у Харківському військовому госпіталі, охоплюючи духовною опікою і військових, і медиків. Щороку в співпраці з Комісією охорони здоров’я організовуємо для медпрацівників поїздки святими місцями та лекції на теми християнської етики.
Дедалі популярнішою в нашому екзархаті стає щорічна піша проща з Харкова до Покотилівки. Духівництво, вірні, зокрема молодь, вирушають від собору Святого Миколая Чудотворця в Харкові до Покотилівського Свято-Покровського монастиря отців василіян і долають пішки близько двадцяти кілометрів. В обителі служать вечірню, проводять нічні чування, а завершується проща архієрейською літургією та відпустом. Варто додати, що кількість учасників пішої прощі щороку зростає, люди об’єднуються в спільній молитві за мир в Україні. Також вірні Харківського екзархату беруть участь у загальноцерковних прощах: до Зарваниці, Києва, Вишгорода. Молодь ходить на молитву до Унева і Гошева, активно бере участь у таборах у Карпатах та біля моря, допомагає в парафіях проводити «Веселі канікули з Богом».
Які маєте плани на найближчий час і подальшу перспективу?
Маю сильне бажання, щоб у кожній нашій парафії відбувалася катехизація дітей, молоді і дорослих. Щоб діти вміли молитися, знали Божі заповіді й жили за ними. Адже від них залежить майбутнє нашого народу й України. Також плануємо закінчити зведення храмів, які будуємо, та розпочати спорудження нових. Прагну, щоб кожна наша парафія мала церкву.
Знаємо, що Харків – багатоконфесійне місто. Як складаються взаємини з представниками інших християнських церков?
У Харкові є три православні церкви різних юрисдикцій, також римо-католицька та вірменська церкви. З ними в нас добрі стосунки. Щороку в січні ми проводимо Тиждень молінь за єдність між християнами, у рамах якого почергово служимо спільні молебні в храмах різних конфесій Харкова. Особливо хочу відзначити братні стосунки з римо-католицькою церквою, спільну участь у богослужіннях на Різдво, Великдень та храмові свята. Також тісно співпрацюємо з архієпископом Ігорем (Ісіченком). Спільно організовуємо різні зустрічі, конференції, презентації.
Які виклики, проблеми, труднощі має Харківський екзархат?
Насамперед це війна на Донбасі. Її руйнівні наслідки впливають на кожного. Вона є викликом як для країни, так і для екзархату. У Харківській області є дуже багато вимушено переміщених осіб. Ми стараємось їм допомогти не лише матеріально, предметами першої необхідності, але також надати постраждалим психологічну, юридичну підтримку, духовну опіку. Церква намагається всіляко сприяти реабілітації дітей, що пережили жахіття війни, і їхніх батьків.
Іншим викликом для нашого екзархату є, як уже було сказано, створення структур нашої церкви, будівництво осідку єпископа в Харкові та храмів. На жаль, не завжди місцева влада відкрита до співпраці й відмовляє у наданні земельної ділянки під будівництво: наприклад, така ситуація склалася в Сумах, Охтирці, Кобеляках.
І все ж з Божою поміччю зроблено досить багато. 2 квітня ми відзначили п’яту річницю створення Харківського екзархату, відслужили подячну літургію в Харківському нижньому храмі Святих апостолів Петра і Павла. Озираючись на пройдені роки, хочу сказати тільки одне: дякую Богові за благодать, яку Він щедро зсилає на нас.
Уляна Тимчук
