Христос посеред нас! Це істина! Господь завжди поруч, тільки треба пустити Його у своє серце, довіритись і сказати: «Боже, нехай буде Твоя свята воля!»
Ось наша історія.
Як звичайна молода сім’я ми чекали на дар батьківства. Рік не получалось… «Не біда, ще будуть» – казали ми. Завагітніли …. викидень, через півроку ще один. Почались безкінечні обстеження, але причини виявити не вдавалось. Через рік знову наступила бажана вагітність. Все як завжди… лікарня з перших днів, медикаменти… і знову втрата. Куди ми тільки не звертались, консультувались у багатьох львівських світил… гінекологів, генетиків, імунологів, ендокринологів, урологів. Висновок «У вас все гаразд, дітки будуть!». Та марно – чотири наступних роки нам не вдавалось завагітніти. За цей час ми зрозуміли, що один Бог нам зможе допомогти… молились, їздили по святих місцях, відвідували прощі, спілкувались з монахами, які нам допомагали духовно. І сталося чудо… Бог вислухав нас – ми завагітніли. На цей раз вирішили обійтись без підтримуючої терапії. Все проходило важко, я постійно лежала вдома, молилась і вірила в чудо. В день моїх іменин на 12 тиждень вагітності ми зробили вперше ультразвукову діагностику, і як грім серед ясного неба прозвучали слова лікаря: «Міхурцевий занесок, терміново в лікарню на вишкрібання! На місці плідного яйця бульбашки, які якщо вчасно не забрати пускають в матку метастази». При таких подіях направляють в Онкоцентр, диспансерне спостереження протягом 2 років. Частота таких вагітностей 1:1200 – 1:1500, на жаль ми потрапили в цей процент. Прооперували, все видалили. У нас був хороший лікар, який на свій ризик вирішив моніторити показники протягом року. Дякувати Богу все обійшлось.
За цей час – час чекання, я переосмислила все своє життя, яке поділилось на «до» і «після». Всі ці роки постійно запитувала себе: «Чому я? За що?». Мабуть моєї віри було мало. Я не до кінця покладалась на Бога, шукаючи підтримки і допомоги в людей. І аж тепер я зрозуміла, що «Так хоче Бог!» У житті не все так просто, у кожного своє випробування і свій шлях до Бога.
Після цього я почала ще ревніше молитись до Бога Отця, Сина і Святого Духа…. ясно розуміючи, що вони одне ціле, і що через руки Пресвятої Богородиці я зможу відчути на собі Божу ласку. Я віддала все в Божі руки, реалізовувала свою любов до діток тим, що перераховувала кошти на лікування і різні потреби в дитбудинок, не наважувалась йти, хоча задумувалась про всиновлення. Чоловік до такого кроку не був готовим, казав: «Давай почекаємо до 30 років, а там час покаже».
Після реколекцій для подружніх пар, у яких немає діток «Надія безнадійдних» до святого Герарда в монастирі, де ми проживали 3 дні, зрозуміли, що ми повноцінна сім’я, не зважаючи на те, що у нас немає дітей. Ми ще двічі наближались до мрії, але наші ангелики летіли від нас. І завжди була така закономірність, що вони вибирали найсвітліші дні для цього. Важко було, але ми йшли не озираючись і дякуючи Господу за те, що маємо. А мали ми багато – один одного і Бога в серці.
На своє 30-ліття, після того як задула свічки, гірко заплакала при всіх, допустила слабинку. Через деякий час організовувалась піша проща Стрий-Гошів. Там на Святій горі я посвятила своє лоно Пресвятій Діві Марії, пообіцявши молитись дев’ятницю до Гошівської Богородиці в наміренні виносити і народити здорову дитинку.
На наступний місяць після Сповіді і Святого Причастя, яке я практикувала в першу п’ятницю місяця, мені в голові чітко пролунало «Ти вагітна! Ти вагітна!». Я усміхнулась з думкою «Та ну! Не може бути… то видумки». Остання вагітність закінчилась невдачею 5 місяців, тому на саме Різдво... всю ніч чоловік колов кровоспинні уколи, рятував наше сонечко. На жаль дитинка не втрималось, на 2-й день Різдва я тримала на долоні маленький ембріончик і ридала (в голові дежавю, то вже 2 вагітність, яка обірвалась в той день). Уявіть моє здивування, коли через декілька днів підтвердилось, що я знову вагітна! З Божою допомогою в цей же час було випадково виявлено причину шести невдалих вагітностей. Це все вирішувалось медикаментозно, потрібно було колоти розріджуючі уколи в живіт протягом усієї вагітності для того, щоб дитинці поступав кисень і вона могла розвиватись. Вагітність протікала важко, але ми вірили в чудо і покладались на Божу волю.
В лютому закінчилась дев’ятниця до Гошівської Богородиці і разом з тим прийшов новий етап в нашому житті – появився на світ наш дорогий синочок.
Сьогодні ми дякуємо Всевишньому і нашій Небесній Матінці за даровану нам ласку батьківства, за те, що на нашому шляху трапились хороші люди, лікарі, які допомогли виносити і народити здорову дитинку. Ми дякуємо нашим рідним, друзям і знайомим за теплу підтримку й щиру молитву!
В рік Божого Милосердя просимо у Господа про ласку Батьківства для сестри Мирослави і усіх, хто мріє тримати на руках бажаного синочка чи донечку! Просимо у Бога любові один до одного, щоб ніхто не почувався зраненим і покинутим… особливо за маленьких діточок-сиріт! Просимо у Бога про мир в Україні та всьому світі!
Хочемо побажати усім віри, надії, любові і сміливості сказати Богові «Так!»
P.S. Богданчик ніжно спить, а його ласкавим поглядом береже Гошівська Божа Матір з ікони, яка освячує нашу кімнату ось уже 10 рік…
З повагою,
Сергій та Оксана