В історії Христової церкви, починаючи із самого її виникнення, були як роки розвою, процвітання, так і часи утисків та гонінь. Вона постала на крові давньоримських мучеників, що зазнали страждань і прийняли смерть за віру, і за кожної епохи їхній сонм поповнювався новими світлоносними постатями. Якщо говорити про недалеке минуле, то найбільші випробування для української церкви і її вірних випали на ХХ століття, а саме на період панування безбожного совєцького режиму. Було вчинено багато жахливих злочинів, зламано безліч доль, але навіть тоді залишалося місце для віри й добра.
За темних часів дуже добре видно світлих людей. Через них Бог найтяжчої миті приносить визволення. Бо ж написано: «Я – Добрий Пастир. Добрий Пастир життя своє за овець покладе» (Ів. 10:11). У нашій церкві, зокрема в Чині Святого Василія Великого, є багато таких постатей. У період репресій, заборон і переслідувань вони провадили активну діяльність, ревно несли своє служіння, докладали великих зусиль, щоб одного дня церква вийшла з підпілля. Серед них о. Антоній Федір Масюк (ЧСВВ), якого сміливо можна назвати могутнім сповідником віри і чиї життя та діяльність є взірцем для і для мирян, і для богопосвячених осіб.
РАННІ РОКИ Й ПОКЛИКАННЯ
Майбутній василіянин прийшов у цей світ 20 травня 1917 року Божого в с. Смолині на Яворівщині. Його батьки, Іван і Софія, усього мали восьмеро дітей, серед яких Федір, а саме так назвали новонародженого, був шостим. Пізніше мама з любов’ю говорила йому: «Ти матимеш довге життя й будеш завжди веселим, як той соловейко, бо ж так гарно співав, коли з’явився на світ…». Батьки, а особливо мама, мали на хлопця великий вплив. Вони прищепили синові любов до Бога й ближніх. Федір змалку грався «в церкву», співав із сестрою на пасовищі церковних пісень, читав «Місіонар», сам серед старших приступав до сповіді й причастя. Дивлячись на нього, люди казали батькам: «З того вашого хлопця, видно, буде ксьондз».
У 16 років Федір відчув покликання до чернечого життя. Натоді він закінчив школу й працював у кооперативі. Коли настав час їхати до монастиря, директор відпустив його, навіть не роблячи ревізії, – настільки був впевнений у ньому. Своїм вибором юнак завдячував мамі, яка навчила любові до Богородиці.
18 січня 1934 року Божого Федір приїхав до Кристинопільського монастиря, де розпочав кандидатуру. Тут допомагав на кухні, у господарстві. Свої обов’язки виконував дуже сумлінно, повністю віддаючись служінню. Тоді йому навіть з’являлася уві сні покійна пані Ксенія Гец (коли Федір був малим, ця жінка дуже лагідно до нього ставилася) і просила про молитву. Порадившись зі своїм духівником, о. Мелетієм Камінським, він пожертвував служби Божі за пані Ксенію, за що удостоївся бачити чистилище.
20 травня 1937 року Божого Федір приїхав до Крехова, щоб розпочати новіціят. На облечинах отримав чернече ім’я Антоній. Була спокуса покинути монастир. Поділився своїми переживаннями з магістром Павлом Теодоровичем, він розумів його й порадив «жити нинішнім днем, немов останнім». Скріпив Антонія в покликанні сон: він побачив високу гору, оточену каламутними водами, у якій був крокодил, який пожирав тих, хто плив чи падав з гори. Розповів про це о. магістрові, на що він відповів: «Антонію, запам’ятай, що якраз у тебе – правдиве покликання і ти маєш бути ченцем до кінця життя».
1 січня 1939 року Божого після складення обітниць його скерували до Жовкви. Легко там не було, але голос з небес додавав сили: «Сину, бодрися. Дитино, бодрися». Незабаром знову повернувся до Крехова. А 27 вересня, на Воздвиження Чесного Хреста, прийшла Червона армія, і за дві години вcix вигнали з монастиря. Антоній змушений був податися до рідного села Смолина.
ДІЯЛЬНІСТЬ У ПІДПІЛЛІ
У Смолині бр. Антоній був недовго: 1941 року першим повернувся до монастиря й оселився в хатині неподалік. На початку 1942 року настав голод, і з милосердя до ближніх бр. Антоній віддавав увесь хліб нужденним. У кінці 1944 року отримав призначення до Жовкви, але невдовзі совєти мобілізували його й помістили в тaбip на вул. Перацького у Львові. Жив у переповненому бараці, щодня ходив на примусову працю. Там важко захворів, потрапив до лікарні. Медики вважали його стан безнадійним, але якась сестра милосердя поставила бр. Антонія на ноги. Відтак він знову повернувся до Жовківського монастиря, який, однак, закрили 1948 року. Ченців перевезли до Крехова, але вже через рік, 15 лютого 1949 року, тутешній монастир перетворили на школу. І знову переїзд, цього разу до Унева. Брат Антоній прожив там тиждень і повернувся до Крехівського монастиря, у якому залишився працювати різноробочим. Коли безбожники влаштували погром i почали спалювати ікони, він кинувся до охоплених вогнем святинь і вихопив звідти образ Божої Матері.
Після смерті Сталіна 1953 року брат перебрався з Крехова до Брюховичів, але й тут не затримався надовго: часті наскоки співробітників НКВС змусили його переїхати до Малехова. Тут бр. Антоній жив з 1957 аж до 1989 року. Працював у радгоспі при аграрному інституті, виявив себе як добрий працівник, за що дякував своїм настоятелям, які навчили все робити на славу Божу.
1965 року з Господньою допомогою бр. Антоній розпочав зводити будинок на вулиці Новій, 66. Це був підпільний монастир, де відправляли святі літургії, виховували й навчали молодих монахів, проводили свячення. 15 січня 1966 року в Брюховичах у сестер йосафаток склав вічні обітниці. Тоді ж розпочав навчання на філософсько-богословських курсах, яке тривало сім років. 25 листопада 1973 року в Малехові отримав ієрейські свячення з рук Кир Йосафата Федорика, після чого провадив підпільне служіння в Жовкві й селах: Мокротині, Волі Висоцькій, Скваряві, Глинську. «…Під опікою та заступництвом Матері Божої ти зможеш провадити той бідний народ», – говорив о. Юрій Янтух нововисвяченому о. Антонію. Відтоді виконував душпастирське служіння, був учителем для молодих братів, а також працював на державній роботі.
ВИХІД УГКЦ З ПІДПІЛЛЯ Й ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ
За горбачовської перебудови розпочався рух за легалізацію УГКЦ. З 1 травня 1989 року Божого на прохання о. Василя Мендруня о. Антоній разом з іншими почав щодня правити служби Божі та молебні до Матері Божої на майдані біля Кармелітського монастиря, під вікнами Львівського обкому. «Антонію, з “гори” настане відродження католицької церкви», – говорив бр. Грицюк.
17 вересня та 26 листопада взяв участь у багатотисячному поході вулицями Львова до катедри Святого Юра за легалізацію й повернення церков УГКЦ. 29 жовтня 1989 року відкрили Преображенську церкву. 2 січня 1990 року «двадцятка» на чолі з п. Ганною Мороз від імені 15 тисяч вірних звернулася до виконкому Шевченківської райради м. Львова з проханням повернути монастир і церкву Святого Онуфрія. «Іди, дій i переможеш» – відчував у своєму серці о. Антоній. І справді, влада віддала обитель, і на Йордан там уже відправляли службу Божу. У жовтні міська рада на прохання отця передала колишній костел отців бернардинів греко-католицькій громаді. А 13 грудня о. Антоній з о. Андрієм Шагалою освятили його як церкву Святого Андрія. У цьому храмі о. Антоній став настоятелем і невтомно служив Христовому стаду. Люди, пройнявшись великою довірою до нього за часів пiдпілля, і надалі прагнули його духовної опіки, несли своє найпотаємніше, свої біди й переживання. У 1997–1999 роках о. Антоній виконував душпастирську працю в Жовківському монастирі, але громада просила, щоб він залишився у Львові, тому повернувся до церкви Святого Андрія. Тут до останніх сил служив Богові та людям.
5 травня 2010 року Божого через стан здоров’я отця перевели до Брюховицького монастиря, де за ним доглядали брати-студенти. До останнього о. Антоній був вірний Господу й Діві Марії. Відійшов до небесної обителі 7 березня 2011 року Божого в Брюховичах.
***
Отець Антоній – могутній сповідник віри. Упродовж цілого життя він плекав любов до Бога, рідної землі й свого народу. Він завжди віддавав себе в руки Небесного Отця й під заступництво Богородиці. Чернець постійно мав біля себе чудотворну ікону Страждаючої Матері Божої, і Вона його охороняла. Бог вибрав отця й діяв через нього: «Тому, що він явив свою любов до Мене, Я його врятую; Я вивищу його, бо знає Моє ім’я» (Пс. 91:14). Відомі випадки, коли за молитвами о. Антонія, за посередництвом Богородиці Господь творив чуда. Говорили, що в нього світла аура, люди захоплювалися його чуйністю, уважністю, щирістю й добротою. Одного разу він урятував немовля: сказав, що молоко матері було нездорове, і пізніше це підтвердили аналізи, а батько-комуніст після спілкування з о. Антонієм погодився охрестити дитину.
Ми повинні вивчати й наслідувати цього видатного василіянина, адже він був і залишається взірцем доброго поводиря Божого люду.
Брат Антоній, студент ВІФБС
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Святе Письмо Старого і Нового Завіту / перекл. о. Іван Хоменко. 3-го ЧСВВ : Місіонер, 2018.
2. МАСЮК о. Антоній, ЧСВВ Moгутність Xpиcтoвої віри. Львів : Добра книжка, 2002.
3. КУПЧИК Лідія «Серце, повне любові» // Священик – слуга Божий (грудень 1994). Провінційний архів ЧСВВ.
4. СІВЕРС Ліліана «Отець Антоній за брудні гроші гріхів не відпускає…» // Високий замок (2 грудня 1997). Провінційний архів ЧСВВ.
5. Ієром. АНТОНІЙ ФЕДІР МАСЮК ЧСВВ. Провінційний архів ЧСВВ.