Володимир ГІЩИНСЬКИЙ
Дослідники творчості Івана Франка здавалося би, уже все, що могли сказали про багатогранну діяльність генія українського народу.
Я ж хочу тільки привернути увагу до теми “Франко і василіяни”, зокрема, що до його діяльності як науковця, дослідника василіянської старовини, і того, який вплив мала його праця у василіянських книгозбірнях-архівах на літературну діяльність.
Незаперечним є факт, що життєвий і творчий шлях І. Франка неодноразово перетинався із діяльністю галицьких василіян... Юний Франко навчався у василіянській школі при Дрогобицькому монастирі ЧСВВ, де він отримав, незважаючи на суворі умови навчання і виховання, досить таки ґрунтовні знання, що послужили йому міцному основою в подальших науках, сприяли формуванню твердості його духу, витримки у терпінні, що так пригодилось йому і не раз на його тернистому життєвому шляху.
До слова, один із перших дослідників взаємин І. Франка і василіян о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ наголошував на тому, “що василіяни додатним способом впливали на його (Франкову-авт. Г.В.) релігійність і душевний вишкіл і се не дасться нині заперечити”...
Варто зауважити, що в час гімназійних студій, а також пізніші часи не зауважено жодних фактів про тісні взаємини І. Франка з василіянами.
Але вже в розквіті свого життя І. Франко відвідує ряд василіянських чернечих обителей – у Львові, в Підгірцях, в Крехові, Краснопущі, Кристинополі... де були великі монастирські книгозбірні-архіви. І. Франко відвідував ці та інші монастирі неодноразово, перебуваючи в них по декілька днів чи й тижнів. І. Франко працював в цих монастирях над рукописами і стародруками, роблячи виписки з них, почерпуючи цінний матеріал для своїх подальних студій з василіянської старовини, взагалі для своєї багатогранної літературної творчості.
“Слід також зазначити, що всюди по монастирях, в яких гостював І. Франко, – підкреслював о. Й. Скрутень, – не зауважено, щоби він пускався на які-небудь критики, навпаки, завжди поводився гідно, не любив диспутів, при столі хрестився і молився, для всіх був чемний і услужний. Василіянський Чин ставив високо, п’ятнуючи лиш спорадичні прояви в діяльності давніх василіян, а за реформованими признавав ідейність та життєву силу”.
Завдяки І. Я. Франкові широкі верстви української громадськості вперше дізналися про існування “Синопсису” Підгорецької чернечої обителі, що здавна звалася Пліснеською, визначної пам’ятки монастирського літописання України, а також ознайомилися з його змістом.
І. Я. Франко вперше дав загальний опис “Синопсису” Підгорецького монастиря. За його словами – це “книга infolio в 150 сторінок під заголовком: “Синопсисъ или краткое собраніе Исторій и созидания святыя обители общежительныя Подгорецкыя, древле именуемыя Плƀсницкыя, купноже й вьспоминаніе о сооруженіи святыя Церкви Преображенія Господня, в той же святой обители , списася Року Божія 1699”. Іван Франко дуже шкодував, що “із смертю ігумена Парфенія Ломиковського літопис Підгорецького монастиря повністю припиняється”. Однак він помилявся. Дійсно, після смерті о. Парфенія Ломиковського записи подій з історії монастиря в конкретному даному рукописі “Синопсису”, (рукопис «Б») яким користувався Іван Франко, далі вже не велися. Проте сьогодні нам відомо, що монастирський літопис не переривався. В ньому й надалі впевнено вправною рукою василіянського ченця з року в рік вівся запис подій пов’язаних з історією цієї чернечої обителі. Свідченням цього може бути й літописний твір-хроніка Підгорецького монастиря ЧСВВ, що складається з окремих рукoписних книг, які збереглися і знаходяться сьогодні, як у відділі рукописів ЛНБ НАН України, так і у василіанському фонді ЦДІА України у м. Львові.
Необхідно зазначити, що І. Я.Франко звертався до “Синопсису” Підгорецького монастиря і в своїй літературній творчості. Наприклад, цікаву і своєрідну подачу інтерпретації змісту притчі “Про вибори деревами царя дерев” із Святого письма, що її подає автор “Синопсису” ієрей Василій, І. Франко використав у своїй знаменитій поемі “Мойсей”. Даний факт засвідчує добрий знавець творчості І. Я. Франка В. Щурат.
Каменяреві належить також першість в дослідженні збірки рукописів – писань видатного українського полеміста Івана Вишенського, яка у свій час знаходилися книгозбірні-архіві Підгорецької василіянської обителі. Публікація І. Франком творів Івана Вишенського поклала початок наукового вивчення спадщини цього великого українського полеміста.
Про що писав сам І. Франко так: «Постать Івана Вишенського була першою літературною спробою, що ще при кінці 80 –х років минулого століття збудила в мені охоту до наукового оброблення його літературної спадщини. Здобутком сієї охоти були три наукові праці, присвячені Вишенському: одна писана російською мовою і друкована в «Киевской Старине», 1889. ч.4, (повна назва публікації І.Франка: «Сочинение Иоанна Вишенского» і його стаття «Иоанн Вишенский. Новые даные для оценки его литературной деятельности)» примітка автора статті Гіщинського В. Б.), при якій опубліковано декілька не відомих досі творів Вишенського знайдених мною в рукописі Підгорецького монастиря. Друга була проста розвідка – «Іван Вишенський і його твори (Літературно-наукова бібліотека, книжка 21-30, написана ще 1890 р., а друкована аж 1895 р., а третя популярна розвідка друкована в «Хліборобі 1891 р. і видана також окремою брошурою. В 1900 р. я подав у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», т. XХХV-ХVІ, ще один причинок до пізнання письменницької діяльності Івана Вишенського про згаданий вище його твір, друкований за його життя 1592 р. Пізніше в 1902 р. постать Вишенського зробилася темою мої поеми» (Твори в 50-ти т. – К., 1980. Т.28. – С.278).
Про свою знахідку творів Івана Вишенського, знайдених серед рукописів Підгорецького монастиря, І. Франко захоплено розповідав у листі до М.П. Драгоманова датованому 1 березня 1889 р. (Твори в 20-ти т. – К., 1956. Т.20. – С.384-385).
Ці та інші факти безперечно показують, що І. Франко бував в Підгорецькому василіянському монастирі. Самими матеріалами, з якими він ознайомився, навряд чи міг він задовольнитися, працюючи як вчений, дослідник, готуючи матеріали до публікацій чи то по “Синопсису”, чи то по творах Івана Вишенського. Він обов’язково мусів сам попрацювати в монастирській книгозбірні – архіві, щоб безпосередньо ознайомитися із наявними тут рукописами, стародруками, з метою віднайти нові, досі не доступні дослідникам, матеріали, які би дали можливість йому більш повно висвітлити все що має відношення до “Синопсису”, до творів-писань Івана Вишенського.
Працював неодноразово І. Франко і в книгозбірні Крехівського василіянського монастиря, звідкіля він почерпнув для своїх студій якнайбільше. Зокрема, в Крехові, як про це пише сам І. Франко він “визичив три рукописі: інтересний список “Палеї (XVII віку), список “Варлаама і Йоасафа” з 11 рисунками в тексті і рукопись мішаного тексту...”
Результатом його праці в книгозбірці цієї василіянської обителі стало невелике дослідження “Южная пасхальная драма”, в якій І. Франко використав Крехіський список неканонічних текстів-апокрифів. До речі, в основу його наукового дослідження “Апокрифи і легенди з українських літописів” лягла Крехівська Палея.
Ймовірно також, що І. Франко користувався текстом рукопису Крехівського списку “Варлаам і Йоасаф” і при написанні своєї докторської дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії на тему: “Про Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога”.
Необхідно також зауважити, що Крехівський список “Варлаама і Йоасафа” І. Франко використав також і у своїй праці “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія”.
Ознайомився І. Франко із Крехівськими “Прологами” і мав бажання дещо із них надрукувати.
Неодноразово і по-декілька днів перебував І. Франко і в Дрогобицькому василіянському монастирі. Тут він працював над місцевим пом’янниками і робив із них численні виписки для подальшого їх використання в своїх творах. Часто після тривалої праці над рукописами він вів розмови з братами і отцями обителі, в якими ділився спогадами про своє навчання у василіянській школі. Для одного із братів-ченця обителі, з яким він вів часто розмови І. Франко написав декілька побожних віршів-молитв, які на жаль втрачено.
Тривалий час І. Франко працював в книгозбірні-архіві василіянського монастиря св. Онуфрія у Львові. Не маючи змоги працювати в книгозбірні, він часто позичав рукописи для праці вдома. Ченці монастиря йшли назустріч І. Франку, так як він належав, за їх словами, до чесних гостей-читачів, повертаючи вчасно всі позичені книги і рукописи. Більше того, він неодноразово власним коштом виготовляв оправи-палітурки для пошкоджених рукописів.
Відвідав І. Франко і Кристинопільський монастир, але був у ньому всього один раз. Ознайомившись із Кристинопільським Апостолом, мав намір добре попрацювати над ним.
Як бачимо добре релігійне виховання у василіянській школі, подальші тісні взаємини І. Франка з василіанами, але вже в зрілому віці дали свої відчутні результати: він не раз береться і досить таки успішно за висвітлення в своїй літературній творчості біблійних, апокрифічно-легендарних, загалом релігійних тем.
В своїх спогадах отець Йосафат Скрутень, ЧСВВ так розповідає про останню зустріч І. Франка з василіянами. “Два рази відвідав його (Франка авт.) о. Теодозій Галущинський, ЧСВВ. Покійний прийняв його раду, як сина свого колишнього товариша, і в розмові висловив жаль, що всі його опустили та що не дають винагороди за його книжки, що їх друкують. Православна сусідка помітила, що до Франка ходив католицький священик, тому просила православного, щоби сей подивився хворого, але Франко не прийняв православного священика. За другим разом вищеназваний василіянин згадав Франкові про сповідь, та він неначе зажартував собі з пропозиції і скоро звернув увагу на що інше. Час від часу втрачав свідомість, хоч загалом говорив зв’язано. На відході просив відвідуючого зайти ще до нього завтрашнього дня, бо сам любив з ним поговорити. Однак, отцю Т. Галущинському не складалося зараз на другий день відвідати хворого, відкладав відвідини на третій день. Та за той час І. Франко розстався із сим світом”.
Такий перебіг мали зв’язки І. Франка з василіянами.