Це розповідь про давній монастир, який колись охороняв Іван Мазепа та навідував Іван Франко і який дотепер славиться багатьма чудами. Нині тут мешкає 30 осіб, і їхній спосіб життя розвіює чимало стереотипів про монастирі.

ІСТОРІЯ

     Крехівський монастир заснували 1612 р. двоє ченців – Йоіл і Сильвестр. «Вони прийшли з київських земель і поселилися у вирубаній у скелі печері, – розповідає о. Володимир Маланюк ЧСВВ, настоятель обителі. – За однією з легенд, до Йоіла прийшов сліпий старець Герасим: його водили довколишньою територією, і він палицею вказував, де саме спорудити монастир».

     У 1670-х роках навколо монастиря збудували фортечні мури з чотирма високими вежами. Часто люди рятувалися тут від ворожих нападів, зокрема татарських. 1672 р. монастир обороняли козаки під командуванням Івана Мазепи. Ці мури, чотири вежі, на одній із яких – дзвіниця, збереглися дотепер.

     «1739 р. обитель приєдналася до Чину Святого Василія Великого, – розповідає настоятель. – Слава про Крехівський монастир як потужний культурний і духовний центр ширилася всією Європою. Пізніше сюди приїжджали відомі люди. До прикладу, Іван Франко працював в архіві обителі... Книжок тут було так багато, що радянська влада 1939 р. палила бібліотеку три дні поспіль».

     За радянських часів монастир спершу перетворили на піонерський табір, згодом – на школу для розумово неповносправних дітей. Отці василіяни повернулися в Крехів 29 серпня 1990 р. і відновили обитель.

СВЯТИНІ

     Тут зберігають чудотворну ікону святого Миколая Мирлікійського та Верхратську (Крехівську) чудотворну ікону Пресвятої Богородиці.

     «Ікону Миколая, згідно з переказами, принесли в Крехівський монастир з Білої Русі перші послідовники засновника обителі – Йоіла», – каже настоятель.

      Історія чудотворного образа Пресвятої Богородиці сягає початку ХIV ст. Він походить з польського містечка Верхрати. З 1682 р. тут записують чуда, які ставались за посередництвом ікони. 1810-го її урочисто перенесли до Крехова.

     «Два роки тому ми розмістили в храмі на бічних престолах біля чудотворних ікон подячні книги. Там збираємо свідчення про зцілення та інші чуда», – розповідає о. Іван Петришак і наводить приклади записів.

     «Рівно 13 років тому я дуже сильно молилась Тобі, Крехівська Матір. І Ти подарувала мені сина – Михайла», – пише Світлана.

     «Мої молитви почуто ще з далеких 2004–2005 рр., – розповідає в книзі дев’ятнадцятирічнка Квітка. – У мене були проблеми зі слухом. Майже його втратила. Щонеділі ми з батьками приїжджали й молилися за те, щоб я чула. І 2008 р. пішла на операцію. Лікарі казали, це диво, що я не втратила слуху».

     Люди дякують також за щасливе повернення рідних з фронту, зцілення від алкоголізму та інших хвороб.

     «Дія святих ікон – це спосіб Божого втручання в життя вірян», – каже про записи в книзі о. Іван Петришак.

     До слова, у ній люди також залишають свої прохання до Богородиці. «Мати Божа, прошу, щоб закінчилась війна. А ще щоб мама більше не їздила на заробітки», – пише Марія. «Матінко Божа, допоможи, я дуже хочу, щоб моя мати кинула курити», – просить Вероніка.

ЖИТТЯ МОНАСТИРЯ

     День отців василіян у монастирі розпочинається о 6:00. О 6:30 – духовна вправа: ченці в церкві роздумують над уривком зі Святого Письма чи іншої духовної літератури. Опісля – утреня і свята літургія. Окрім того, кожен чернець щоденно здійснює іспит свого сумління. «Згідно з правилами нашого монастиря, короткий іспит сумління, впродовж 10 хвилин, кожен робить перед обідом, а ввечері – ще один іспит, довший, що триває 15–20 хвилин, – каже настоятель. – Під час нього ченці аналізують прожитий день і беруть до уваги свої хиби, які заважають перебувати близько біля Бога. Також кожен робить висновки, щоб у майбутньому знати, як діяти краще».

     У Крехівському монастирі є пасіка, поле, де вирощують зернові, картоплю та інші овочі. «Якщо урожай гарний, то вдається повністю запастися овочами на зиму, – розповідає о. Володимир. – Мед, якщо викачуємо багато, іноді продаємо».

     А в саду ченці вечорами грають у футбол, волейбол. Є в обителі й спортзал.

      Як відомо, саме в Крехівський монастир приходять чоловіки для вишколу до подальшого чернечого життя в Чині Святого Василія Великого. З охочими проводять співбесіди. Їм потрібно подати в монастир довідки про склад сім’ї та стан здоров’я, характеристику від пароха церкви, яку відвідують, і свідоцтво чи диплом про освіту. «У нашій обителі є таке правило: не приймаємо в ченці тих, хто має хворих одиноких батьків, які потребують догляду, – каже о. Володимир. – Адже допомога батькам – обов’язок дітей».

     Вишкіл триває майже два роки. Дев’ять місяців чоловіки перебувають у монастирі як кандидати. Якщо й надалі хочуть бути ченцями, то подають письмове прохання настоятелю й переходять у статус новиків. Їм видають чернечий одяг, але до складання обітниць готуються ще впродовж року.

     Кандидатам і новикам не дозволяють упродовж тижня користуватися мобільними. Лише в неділю можна взяти до рук телефона, щоб поговорити з батьками. «Ті, хто став ченцем, пройшовши через таке випробування, запевняють, що воно корисне для духовного розвитку», – зазначає о. Володимир. Він розповідає про ще одну цікаву традицію монастиря: на Різдвяні свята відвідувати чернечі спільноти в сусідніх обителях. Є серед ченців-колядників і музиканти – гітаристи, акордеоністи, скрипалі. «За коляду нам завжди віддячують: іноді солодощами, іноді дають грошові пожертви на монастир, – каже настоятель. – Кілька років тому в нашого ченця тяжко захворіла мама. Брати наколядовані кошти віддали їй на лікування».

ЛЮДИ КРЕХІВСЬКОЇ ОБИТЕЛІ

     У Крехові живе сімдесятичотирирічний ієромонах Василь Мендрунь – в УГКЦ він ще з часів її підпільної діяльності. У 50 років він почав писати поезію та прозу, згодом створив літературну студію. Загалом видав 12 поетичних і 3 прозові книжки, разом з товаришем-композитором створив 13 альбомів пісень.

     Сорокаоднорічний настоятель монастиря о. Володимир став ченцем у 24 роки. «Після школи я вступив у Вище художнє професійне училище в Івано-Франківську, де вчився виготовляти художні меблі, – розповідає про себе настоятель. – Любив малювати, працювати в майстерні. Згодом навчався в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. На останньому курсі відчув покликання до духовного життя. Своїм вибором завдячую бабусі, яка змалку вчила молитися, прищеплювала любов до Бога».

     Біля монастиря є клумби, сад з липовою алеєю, виноградом і різними фруктовими деревами. Усе це вже майже 20 років доглядає бр. Назарій, який перейняв досвід в іншого ченця, що мав освіту ландшафтного дизайнера. У саду пасічникує бр. Домінік. Він сам навчився цього ремесла.

     Також крехівські ченці намагаються йти в ногу з часом, зокрема активно освоюють інтернет. Так, двадцятирічний бр. Єремія адмініструє сторінки монастиря в соцмережах, розміщує трансляції богослужінь.

     «Ми вважаємо важливою присутність церкви в соцмережах, тому ченці вчаться працювати в них, а ще – фотографувати, монтувати відео», – каже о. Володимир.

ДЕ ЗУПИНИТИСЯ ПРОЧАНИНОВІ?

     Біля монастиря є гостинний дім, де можна заночувати або ж залишитися на кілька днів для усамітнення й молитви. Кожен самостійно визначає, яку суму пожертви за проживання може залишити. Якщо людина перебуває у фінансовій скруті, то грошей з неї не візьмуть, кажуть у монастирі. Утім вона може віддячити допомогою в побутових справах.

ЦІННІ ПОРАДИ ВІД НАСТОЯТЕЛЯ

Отець Володимир Маланюк ЧСВВ:

* У період війни та пандемії ще більше довіряйте Богу.

* У сучасному суспільстві переважає егоїзм. Замість допомогти ближньому, люди відвертаються від нього. Любіть ближніх. Не замикайтеся в собі.

Богданна МАРТИНИК