Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила.

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй не мила?

Чом ся нев встидати маєм,

Чом чужую полюбляєм?..

Маркіян Шашкевич

 

     В історії кожного народу є видатні постаті, які своїм життєвим прикладом визначили його подальшу долю та залишили нащадкам добрі уроки. До цієї когорти діячів належав і перший будитель національної свідомості українців, основоположник нової української літератури на західноукраїнських землях, організатор українського національного відродження першої половини ХІХ ст. – Маркіян Шашкевич.

Так, саме він, о. Маркіян, став будителем галичан, які перебували в австрійському цісарському ярмі. Маркіян Шашкевич – воістину Богом посланий чоловік – побачив майбутність свого народу і покликав до неї.

На Наддніпрянщині вперше рідним словом заговорив Котляревський, а в Галичині це зробив Маркіян Шашкевич. Він – один із найталановитіших попередників Тараса Шевченка, предтеча Івана Франка.

Він був і нема. Не зосталось портрета.

Який він – не знатимуть, певне, повік.

Це – доля поета, недоля поета,

Що нам його дав дев’ятнадцятий вік.

А люди приносять то квітку, то колос,

То пісню, то книжку кладуть на поріг.

Які твої очі? А мова? А голос?

Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх.

    Найбільша заслуга Маркіяна Шашкевича в тому, що 1833 р. він разом з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем створив гурток свідомої молоді «Руська трійця», навколо якого почали гуртуватися студенти духовної семінарії. Яків Головацький писав, що всі, хто бажав приєднатися до них, мали скласти присягу: усе життя «працювати на користь українського народу та його відродження». Щоб підтвердити цю присягу, узяли нові слов’янські імена: Шашкевич – Руслан, Вагилевич – Далибор, Головацький – Ярослав. Маркіян Шашкевич був одним з тих священників, тоді семінаристів, які наважилися виголосити проповідь народною мовою. Відбулося це під час одного з найбільших свят –Покрови, 14 жовтня 1836 р. Про це читаємо в поезії Петра Шкраб’юка:

 

Недільні дзвони... Кличе всіх Покрова,

Звільняє душі від гріховних пут.

Молінням повна церква світанкова,

А рідна мова не слугує тут.

 

Дяк не відводить погляду від книжки,

Шукає в ній старослов’янську в’язь.

Парафіяни просять долі тишком,

А перед ними Маркіян мов князь.

 

Поет вступив до храму без гордині.

У сутінні – свічки, іконостас...

Він проповідь до вірних скаже нині

По-українськи – і звеличить нас.

 

І вознеслась до Неба мова гожа,

Аж посвітлів здивований собор.

І на людей дивилась Мати Божа,

Здіймаючи над ними омофор.

 

І Дух Святий ширяв над отчим Львовом

Та припадав до наддніпрянських нив...

Поет сказав – і Бог почув це слово,

І на усі віки благословив.

     Одним з найголовніших напрямів діяльності «Руської трійці» були мовознавчі студії, зокрема робота Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького над створенням словника та граматики живої української мови. Фрагменти Шашкевичевих граматичних нотаток залишились в рукописах. Друком вийшли «Граматики» Івана Вагилевича (1845) та Якова Головацького (1849). Новаторством були позначені їхні виступи за утвердження національної літератури на основі живої народної мови й видання нею шкільних підручників, упровадження її в повсякденний ужиток інтелігенції та церковні проповіді. Поетичним творам Маркіяна Шашкевича притаманні чітко виражені національні мотиви, м’які, ніжні тони, нескладна символіка, завдяки чому вони стали основою для створення численних музичних творів. Перлиною ліричної поезії стала його «Веснівка», її перекладено багатьма мовами.

     Ще один надзвичайно важливий аспект діяльності «Руської трійці» – це історичні дослідження. Її учасники надавали великого значення вивченню, популяризації, науковому й художньому відтворенню минулого народу, уважаючи, що в ньому – «пересторога і наука на будучність». Ось як ця тематика відбита у вірші Маркіяна Шашкевича «Споминайте, браття милі»:

Споминайте, браття милі,
Славнії часи старі!..
Ніби Прута бистрі хвилі,
Плили руські лицарі.

Блискали шеломи в сонці,
Червонилися щити, –
Славні Русі оборонці
Йшли на ворога в світи.

Чи на Дон той каламутний,
Чи на Литву, на Ятвяг,
Чи на Краків баламутний,
Вічно скорий до зневаг.

Від копій шляхи стогнали,
Від прапорів нісся шум,
Аж до неба підлітали
Гомони лицарських дум!

Споминайте, браття милі…
Може, спомин спосіб дасть
Воскресити в новій силі
Руську славу, руську власть!

      Сучасники Маркіяна Шашкевича зазначали, що він умів переконувати, будити талант у людині, піднімати український дух в інших. Як зазначав Іван Франко: «Писання Шашкевича робили дуже велике враження й були немов блискавка серед темної ночі. Він мав відвагу і дар висловлювати досить виразно, досить зрозуміло все те, що людей боліло, чого вони бажали й чого надіялися».

Маркіян Шашкевич дуже любив свою Батьківщину й працю на славу земляків. Про це пише Леся Українка у вірші «На роковини»:

 

Не він один її любив,

віддавна Україну

поети славили в піснях,

немов «красу-дівчину».

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав,

той мрію молоденьку.

Він перший полюбив її,

як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна;

хоч би була вона сліпа,

каліка-недоріка, –

мов рана ятриться в ньому,

любов його велика.

Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

і, взявши дар від неї, йшли

до іншої в гостину;

вони не знали, що то є –

любити до загину.

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Того великого вогню

і смерть не погасила.

 

     Варта уваги діяльність Маркіяна Шашкевича й на науково-педагогічній ниві. Так, 1836 р. він уклав і підготував до друку українську «Читанку» для народних шкіл та виховання дітей у національно-християнському дусі. За словами автора, «цей підручник веде ступенево дітей за ручку від сучасності до майбутнього, від їх хати у широкий світ».

Та найбільший успіх Маркіянові та його побратимам принесла «Русалка Дністровая» – альманах, що, оминувши львівську цензуру, видали 1837 р. у Будапешті. Більшу його частину займає збірка українських народних пісень.

У своєму короткому житті, попри всі негаразди, він був щасливим. Одружився з коханою дівчиною Юлією Крушинською, яка створила справжній сімейний затишок. Висвятився на священника, щоправда, працював у сільській місцевості й на щось інше не міг розраховувати. Мав двох синів. Молодший помер малолітнім, а старший, Володимир, пішов згодом дорогою батька в літературу, несучи у серці його святині тоді, коли інші відступили або схитнулися.

Так, у ті найкращі свої літа Маркіян Шашкевич був по-людськи щасливим. Але непомітно підкралася біда – тяжка хвороба – сухоти. Вона хижо поволі, рік за роком, а потім день за днем відбирала в нього легені, зір, слух, нарешті – руки. У поезії «Останній день» відчуваємо весь його біль:

Черлений день розсипався і гасне.

Мені на очі – ночі темнота,

Ти почекай ще, сонце моє красне,

Ви спалахніть ще, зіроньки-літа!

Не падай, цвітко дрібная, на мене.

Сховати, земле рідна, не спіши.

Вгамуй-ми спрагу, джерело студене,

Останню букву, думко, допиши.

Чого ви тіло сушите, сухоти,

Чого кістками торохтиш, маро?

У мене стільки є в душі охоти

Писати волю, що співа перо.

У мене мозок розривають мислі.

Невже їм, птахам, неба не дано?

Невже оті хмариноньки завислі

В цю мить закриють голубе вікно?

Невже вхолоне, зупинивщись, крівця

І злі вітри надії рознесуть?

А як без мене буде «Руська трійця»?

Не вмерти їй! Та не у смерті суть.

Іду зі світу з вірою в поета,

Який додума пісню по мені,

І мій народ, що розірве тенета

І скаже, хто він, хто йому зрідні.

     Тож вивчаймо творчу спадщину наших будителів, розділи «Русалки Дністрової». Цей альманах допомагає збагнути, хто ми, українці. Черпаймо силу в пророчих, невмирущих ідеях Маркіяна Шашкевича, збагачуймось ними, розширюймо свій світогляд. Дослухаймось до заклику хорватського громадсько-політичного й культурного діяча, письменника, ученого-філолога, педагога Франко Курелаці (1811–1874), який писав Якову Головацькому: «Ідіть, слов’янські брати, протореним шляхом, мужньо переборюйте опір, будьте вищими від страждань та перешкод і перемагайте їх, до здійснення любого шляхетного бажання йдіть твердою ходою, у вчинках ваших щирими будьте, науку всім серцем любіть, крім Бога, нікого не бійтесь і не лякайтесь, дух рабства в душі нищіть, а любов до волі і всіх слов’ян глибоко в серце вселяйте, і тоді ми побачимо, хто на вас нападе, хто вас буде кусати й на вашому прекрасному шляху зупиняти й чинити перешкоду».

 

Дух Шашкевича є з нами,

В нас в Україні,

Рівно ж з нами, браття, сестри,

За морем, на чужині.

 

Дух Шашкевича є з нами,

Нас будить, єднає

І до бою за край рідний

Щодня закликає.

 

Дух Шашкевича є з нами,

Він все з нами буде,

З ним напевно ми будемо

В світі вільні люде.

 

Дух Шашкевича є з нами

У день його свята,

Від нас, від нас, українців,

Йде йому посвята.

 

Йде присяга, йде пошана

Так, як того треба,

Щоби слава пішла святом

Про нього до неба!

 

Його слово святим було

І святим остало.

Воно для нас шлях правдивий

в святі показало.

Місія «Постуляційний центр

беатифікації і канонізації святих УГКЦ»

missiopc.blogspot.com

missiopc.org.ua