29 грудня 2023 року спеціалізована вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка ухвалила рішення про присудження ступеня доктора філософії (PhD) з галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 033 «Філософія» Гнатіву Андрієві Дмитровичу — о. Епіфанію — на підставі прилюдного захисту дисертації «Феноменологія любові у філософії Жана-Люка Маріона». У динамічному розгортанні Різдвяних свят вітаємо о. Епіфанія Гнатіва ЧСВВ та дякуємо причетним людям доброї волі, які спричинилися до реалізації наукового дослідження дисертанта на добро чину та України.

Спеціалізовану раду ДФ 35.051.133 утворено відповідно до ухвали вченої ради та затверджено наказом Львівського національного університету імені Івана Франка у такому складі: Андрій Йосипович Дахній, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, голова ради; Андрій Леонідович Богачов, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Анатолій Миколайович Малівський, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та українознавства Українського державного університету науки та технологій; Дмитро Петрович Сепетий, доктор філософських наук, доцент, доцент кафедри суспільних наук Запорізького державного медико-фармацевтичного університету — опоненти;

Рецензент — Юлія Василівна Ковальчук, кандидат філософських наук, асистент кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка. Науковий керівник дисертації — Анатолій Феодосійович Карась, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Незважаючи на ранкові бомбардування та невизначеність щодо участі окремих опонентів у роботі спеціалізованої ради, захист дисертації відбувся. Відштовхуючись від тлумачення дару любові у феноменології Ж.-Л. Маріона, поданої як занепокоєння становищем людської самості, автор дисертації досліджує історичну панораму деконструкції метафізичної традиції в контексті «теологічного повороту» французької феноменології кінця ХХ століття. Фундаментальне питання «Бути, щоби любити, чи любити, щоби бути?» (Бути заради любові чи любити заради буття?) виявляє граничний сенс і зв’язок буття з «любов’ю без буття». Застосування максими «Любов бо, як смерть, сильна» (Fortis ut Mors Dilectio) із Пісні пісень (8:6) до метафізики присутності за принципом «Любов бо, як буття, сильна» (Fortis ut Ens Dilectio) радикально відмежовує філософську парадигму «любові» від горизонту безсердечності (Lieblosigkeit, Herzlosigkeit). Феноменологія французького мислителя Жана-Люка Маріона увиразнює концептуальну відстань буття від любові й розкриває даність любові перед бажанням знання й буття. Звідси зрозуміло, чому проєкт Маріона обґрунтовує потребу подолання метафізики (dépassement de la métaphique) ціною ототожнення філософії з пралюбов’ю, яка випереджає метафізику буття. У цьому контексті по-новому зринає питання щодо суб’єктивності, зосібна метафізичного статусу суб’єкта та «іншого», який упродовж історії філософії умісцевлював себе між «бути» або «мати». Ці дієслівні трансформації увиразнюють прояви суб’єктивності, які оберігала пам’ять та одночасно зраджувала забуттям агапійну складову буття в «досвіді любові» на шляху до віднайдення його автентичного смислу. Інертна відірваність людини від досвіду любові перешкоджала їй віднайти своє «місце у світі» й увійти на своє місце (au lieu de soi), усередині якого розкривається автентичність її суб’єктивності.

У дисертаційному дослідженні концептуалізовано діалогове відношення мови і любові, яке уможливлюється через діалогову структуру «поклику — відповіді», у якому «поклик відповідає, а відповідь кличе». У намаганні прояснити часову нескінченність поклику та кінцевість відповіді на голос любові, Жан-Люк Маріон удається до визначення стану «безмежного надміру» та «парадоксу дару» в категоріях неможливості та пасивності реципієнта феноменів, покликання та дару. Феноменальність любові автор розуміє як виняткову можливість її маніфестації в тому, що вона знаходить себе не в досвіді браку чи відсутності буття, але в неперервному уможливленні автентичного започаткування через здатність любити Іншого першим. Здатність любити першим розкриває феноменологічно-онтологічну структуру турботи через відношення «люблячого» до безумовного поклику «любити першим», який виникає «замість» метафізичного суб’єкта й відповідає еротично-агапійному спонуканні любові до Іншого. У контексті Маріонового дискурсу запропоновано ідею «відстані», яка забезпечує прагнення бути автентичною «своїстю чужості» як основи феномену любові, що приходить і з’являється в горизонті даності. У цьому конституюється асиметричне відношення між любов’ю й буттям, між люблячим і любленою людиною, що виявляє нетотожність між ними й здійснюється даром любити першим. Здатність любити першим засвідчує можливість любити без присутності «дародавця» (donateur), «отримувача дару» (donataire) і самого дару (don). Це спонукає розуміти любов як феноменологічне здійснення дару й процесуальне перетворення її на парадокс буттєвості.

Дисертант доцільно обґрунтовує Гайдеґерове сприйняття екзистенціальної «відстані» щодо тлумачення концепції «відстороненості» (Gelassenheit) Майстера Екгарта та «можливості-бути» (das Sein-lassen) Ганни Аренд, що розкриває парадокс прірви між любов’ю, Гайдеґеровою турботою (Sorge) та буттям. Ілюструючи багатогранність феномену любові, автор пропонує альтернативне поглиблення концептів покликання (Жан-Луї Кретьєн), дару (Жак Дерріда, Джон Мілбанк), тілесності (Моріс Мерло-Понті), споглядаючого обличчя (Еммануїл Левінас).

Дисертант зібрав розлогу сучасну бібліографічну базу для поглиблення онтологічних, феноменологічних і теологічних досліджень філософської спадщини Рене Декарта, Едмунда Гусерля, Мартіна Гайдеґера й запропонував переклад ключових синтагм і «понять-неологізмів» українською мовою: застосовано принцип пояснення складних термінів у порівнянні з їхніми офіційними іншомовними перекладами, завдяки чому досягнуто відповідної оригіналові прозорості, що допомагає адекватно тлумачити тексти й водночас збагачує український філософський дискурс. Зокрема запропоновано перекласти французький термін «adonné» відповідником «самовідданий», який указує на пасивну екзистенцію суб’єкта, що відповідає на поклик Еросу (Іншого) до любові в герменевтичних тлумаченнях св. Августина та Псевдо-Діонісія Ареопагіта, що корелює із сучасними теологічними дискурсами щодо еротичного та агапійного сприйняття людського буття.

Основні результати дисертаційної роботи опубліковано самостійно в чотирьох наукових працях, серед них три статті в наукових періодичних виданнях, зокрема одна стаття в закордонному виданні, що індексується в наукометричній базі Scopus, сім праць апробаційного характеру.

На підставі результатів відкритого голосування спеціалізована вчена рада ДФ 35.051.133 Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, м. Львів, присудила Гнатіву Андрієві Дмитровичу ступінь доктора філософії з галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 033 «Філософія».

Інформаційний відділ отців василіян

За матеріалами: ЛНУ