Наближається одне з найголовніших християнських свят – Різдво Христове. Уже традиційно напередодні розповідаємо про те, як раніше готувалися до свята та як відзначали Різдво й Новий рік на наших землях. Сьогодні мова піде про святкування в селах, що розташовані у Львівській області понад рікою Зубра – Вовкові, Кугаєві, Загір’ї та Жирівці. Описав їх у своєму історико-етнографічному нарисі «Вовківська земля» Микола Батіг (працю видано у Львові 1990 р., текст подано оригінальний).
«Першим зимовим календарним святом у новому році були Різдвяні свята, у яких переплелись прадавні поганські культи з християнськими нашаруваннями, знайшли свій вияв своєрідні місцеві традиції і звичаї. У надзубрянських оселях усі різдвяні ритуали відповідали переважно заведеним в Україні святковим обрядам, у яких основне місце займав останній вечір напередодні Різдва – Святий вечір.
Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на Святий вечір», художник – Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Підготовка до святої вечері мала урочистий характер. Участь у приготуваннях брали всі члени родини, зокрема дітвора, яка задовго до свят збиралася в гуртки і вивчала колядки, а у 20–30-х рр. нашого [ХХ – ред.] століття, коли в надзубрянських селах починали ставити ялинки, майструвала прикраси з паперу: ланцюжки, зірки, позолочувала горіхи та ін. Чоловіки приводили до ладу господарство, заготовляли дрова, корм для худоби тощо. Але найбільше занять мали жінки: прали білизну, мили підлогу та вікна, прибирали хату, пекли білий хліб, а потім ліпили вареники з картоплею та капустою (“капусцяники”), голубці, варили борщ та узвар (“суш”), приготовляли рибу та інші страви, яких за давнім звичаєм мусило бути дванадцять. А насамперед готували кутю з маком, медом, горіхами та родзинками – найголовнішу страву Святвечора, яка до релігійної обрядовості прийшла з далеких дохристиянських часів.
Святвечірній ритуал розпочинався з вистелювання хати соломою, по якій діти качалися й квоктали, наслідуючи курей, що мало забезпечити здоров’я та плідність домашньої птиці; з покривання стола обрусом, під який стелили сіно, а в нього впихали головку часнику; з розміщення в куті на почесному місці снопа (“дідуха”), який представляв предків; з покладення посеред стола двох хлібів – символу достатку та свічки – прадавнього символу вогню.
Сигналом для початку святвечірньої трапези була поява на небі першої вечірньої зірки. Господар запалював свічку, курив ладаном у хаті, усі молилися, а після трикратного поздоровлення: “Христос ся рождає!” та хорової відповіді – “Славіте його!” сім’я сідала до вечері. Насамперед споживали шматочок свяченого прісного хлібця (“просфорки”), а потім подавали кутю. Колись давніше першу ложку куті господар кидав на стелю, що було пов’язане з дохристиянськими слов’янськими звичаями заклинання, а перший вареник надкушував та давав “дідухові”. Після споживання всіх страв хлопець-пастушок зв’язував перевеслом ложки, щоб улітку на пасовиську корови не розбігалися. Господар обходив господарство, заходив до стайні, а потім сім’я відпочивала на соломі. Лише молоді вибігали на вулицю до своїх ровесників.
У селах над Зуброю, зокрема в Кугаєві, побутував звичай, який називали “пробувати щастя”. Різдвяної ночі заведено було не спати. А над тими, хто засинав, парубки збиткувалися: виносили борону або плуга на стріху, затягали сани в річку, виносили на дорогу околоти, замінювали ворота та інше. Ці парубоцькі жартівливі витівки вносили в містичну повагу Різдвяної ночі елемент здорового народного гумору, викликали мимовільну усмішку навіть у тих, над ким пожартували.
Основний різдвяний обряд – колядування – відбувався в надзубрянських оселях вечірньої пори. Колядувати ходили різними віковими групами: окремо – діти, часто із зіркою та козою, окремо – дорослі з музиками. Дорослі збирали гроші на церковні або громадські потреби, а діти – собі на радість. Хорове виконання колядок, переважно релігійного змісту, зокрема “Бог предвічний…”, “Согласно співайте..”, “Нині настала…”, ”Во Вифлеємі…”, “Дивная новина…” та інших, завершувалось віншуванням, яке мало світський характер: “Віншую вас, пане господарю, з тими святами, тим Різдвом Христовим, дай боже ті свята пересвяткувати, других дочекатись, рік по року, на многії літа!”. Після віншування дорослі колядники виконували ще хорове величальне “Многая літа…”.
Крім колядників, у селах над Зуброю групи парубків ходили з вертепом, у якому відігравали невеликі жартівливі сюжетні сценки напіврелігійного, напівсвітського змісту. Були у вертепі відповідно вдягнені і в масках пастушки, ангели, цар Ірод та три царі, смерть, чорт, жид, циган, коза та ін. “Актори” заходили в сіни, на вхідних до хати дверях завішували плахту, яка служила свого роду куртиною, а сама дія відбувалася в хаті. Вертеп завжди радо зустрічали, зокрема велику втіху від нього мала дітвора.
Новий рік, який у надзубрянських оселях святкували за старим стилем, був наступним після Різдва зимовим святом. Відзначали його скромно й тихо, у вузькому сімейному колі. Початок нового року, за народними уявленнями, був чарівним часом, коли разом із природою пробуджувалась усіляка “нечиста сила”: відьми, чорти, духи, домовики тощо. Жінкам того дня забороняли “шастати” по хатах. А щоб, не дай боже, до хати першою не прийшла жінка, то ще спозарання хлопчики ходили посівати й віншувати та дитячими голосками скандували: “Помагай біг на щастя, на здоров’я, на той новий рік, щоб краще родилось, як торік, коноплі під стелю, а льон до коліна, щоби вас хрещених голова не боліла”. Післяобідньої пори ходили ще колядники, але вже не парубки, а статечні господарі, теж з музикою, а виручені гроші, як і різдвяні колядники, передавали на церкву.
Новорічна коляда в скромній обстановці мала особливу вимову та неповторний характер. У зимовій тиші якось по-новому урочисто звучав хоровий спів міцних чоловічих голосів, доповнюваний акомпанементом музичних інструментів, зворушливо звучало повторення кожної строфи, виконуваної троїстими музиками. Як і на Різдво, коляда закінчувалась віншуванням та величальним “Многая літа…”»
Ярослав ПСТРАК «Святий вечір»
(видавництво Г. Гануляка, Львів)
